Дортоніон (синд. Dorthonion) – високогірний та лісистий регіон на півночі Белеріанду, який простягався приблизно на триста кілометрів із заходу на схід, пізніше назване Таур-ну-Фуін.
Географічні особливості[]
На півночі від Дортоніону розташовувалася розлога трав’яниста рівнина Ард-ґален. Там же ніс свої галасливі води потік Рівіл, що впадав у Сіріон при Твані Сірех. Крім того в Дортоніоні брала свій початок і річка Міндеб. Між Дортоніоном і узвишшями на захід від Гімрінґу був розташований Аґлонів Прохід. До західних схилів Еред-Ґорґороту з Дортоніону вів прохід Анах.
На північному сході Дортоніону були розкидані пагорби Ладросу. На заході кордонами регіону слугували Окружні гори, звані Ехоріат, а на півдні - Гори Жаху, Еред-Ґорґорот.[1] На півночі та заході землі Дортоніону були вкриті великими сосновими лісами. З південного боку дортоніонські ліси вивищувалися, переходячи в гористі вересові пустища. На сході тих узгір’їв лежало озеро Тарн-Аелуін, довкола якого ріс дикий верес.
У центрі Дортоніону, на захід від Тарн-Аелуін і на схід від Джерела Рівілу знаходилася вершина Фоен.
Історія[]
Північні височини, зокрема і Дортоніон, були сформовані під час першої битви валарів проти Мелькора, а саме під час Битви Сил, коли Арда тільки формувалася.[2]
В ПЕ 6 рік, король Тінґол дав дозвіл нольдорам заселити північні землі Белеріанду. З того часу на північних схилах Дортоніону почали правити Аеґнор разом із братом Анґродом, а Ладросом певний час правив Фінрод Фелаґунд.[3]
Пізніше Фінрод і його люди переселилися до Нарґотронду на півдні, тоді як Анґрод і Аеґнор правили тими зі свого народу, які все ще жили в Дортоніоні. Пізніше землі Ладросу були подаровані верховним королем нольдорів народу Беора і Боромир, син Борона, правнук Беора Старого став першим володарем Ладросу з едайнів.
Битви за Белеріанд[]
У ПЕ 455 році землі Дортоніона були захоплені арміями Морґота в битві Даґор-Браґоллах і згодом отримали назву Таур-ну-Фуін, Піднічний Ліс. Батько Берена, Барагір відмовився покинути рідні землі Дортоніону і залишився там разом із найвірнішими супутниками. Через зраду одного з них майже весь загін Барагіра був знищений орками. Врятуватися вдалося лише Берену.
Берен переслідував орків, які вбили його батька і так дістався до Джерела Рівілу, де вбив командира орків та його загін, а потім повернув собі Перстень Барагіра, який через багато століть став родинною реліквією Дому Ісільдура. Зрештою, на Берена було оголошено справжнє полювання і йому довелося залишити рідний край.[4]
Подальші згадки[]
Через багато сотень років, 29-го лютого ТЕ 3019 року, Деревобородий наспівував гобітам Мері та Піпіну наступні слова: "Я сосни величні в нагір'ях Дортоніону навідував взимку".[5]
Етимологія[]
Назва Dorthonion походить з синдарину і перекладається, як "Земля сосен".[6] Однак з пізніших назв краю була Делдуват, яка означає "Жах Нічної Тіні".
Назва Таур-ну-Фуін також походить з синдарину і перекладається як "Піднічний Ліс".
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Мапа Белеріанду і північних земель
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про прихід ельфів і поневолення Мелькора
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про Белеріанд і його землі
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про Берена і Лутієн
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Дві вежі", Деревобородий
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Покажчик власних назв