- «Фантазія — це природна людська діяльність, яка, звичайно, не руйнує і не ображає Розум; вона також не притупляє потягу до наукової істини, сприйняття якої не притупляє. Навпаки: чим гостріше й ясніше розум, тим краще фантазії створять».
- — Толкін із «Про казки», «Дерево і листок».
Джон Рональд Руел Толкін (англ. J.R.R. Tolkien), скорочено Дж. Р.Р. Толкін – мабуть, один із найважливіших, якщо не найбільший, письменник-фентезі британської літератури 20 століття. Професор філософії в Оксфорді, а згодом англійської та середньовічної літератури в Мертон-коледжі та був одним із найвидатніших британських філологів і лінгвістів. Відомий як автор "Володаря перснів" та інших творів, визнаних віхою жанру фентезі, таких як "Сильмариліон" і "Гобіт", його також пам’ятають багатьма творами та есе, які принесли йому значну увагу в науковій сфері.
Життєпис[]
Джон Рональд Руел Толкін з’явився на світ у місті Блумфонтейн, яке сьогодні є частиною Південноафриканської республіки. Його батьки, Артур Руел Толкін, керівник англійського банку, і Мейбл Толкін (Сафілд), прибули до Південної Африки незадовго до народження сина у зв’язку з просуванням Артура по службі. 17 лютого 1894 року у Артура та Мейбл народився другий син, Гіларі Артур Руел, а потім і молодша сестра.
Найбільш незабутнім епізодом з раннього дитинства Джона був випадок, пов’язаний з укусом тарантула. На думку деяких дослідників, саме лікар, який лікував хлопчика, згодом став прообразом мудрого і доброго чарівника Ґандальфа – одного з головних персонажів одразу трьох книг Толкіна. Крім того, образ павука був втілений у злісній павучиці Шелоб, яка атакує героїв книги Толкіна в одному з епізодів.
У 1896 році, після смерті батька сімейства від затяжної лихоманки, родина Толкін переїхала назад до Англії. Період проживання у передмісті Бірмінгема став дуже важким у житті сімейства майбутнього письменника. Грошей постійно не вистачало, і єдиною відрадою для Мейбл Толкін та її дітей стала література та релігія. Досить рано Джон навчився читати. Мейбл також навчила сина основам латинської мови, а також прищепила любов до ботаніки, і Толкін з ранніх років любив малювати краєвиди та дерева. До чотирьох років, завдяки старанням матері, малюк Джон уже вмів читати і навіть писав перші літери. Однак у цей період більшу частину його настільної літератури складали релігійні книги. Згодом до них додалися ще й казки деяких англійських та європейських письменників. Так, улюбленими творами Толкіна стали книги "Аліса в країні див", "Острів скарбів" та деякі інші. Саме цей дивний симбіоз казкової та релігійної літератури заклав основи фірмового стилю, який був органічно втілений ним надалі.
Після смерті його матері в 1904 році Джон виховувався дідом – священиком місцевої церкви, сильною і неординарною особистістю. Саме Френк Морган, на думку багатьох, і прищепив майбутньому письменнику любов до філології та мовознавства. З його подачі Толкін вступив до Школи короля Едварда, де він вивчив давньоанглійську мову і почав вивчати інші — валлійську, давньонорвезьку, фінську, готську. У нього рано виявився лінгвістичний талант, після вивчення староваллійської та фінської мов він почав розробляти "ельфійські" мови.
У 1908 році брати – Джон та Гіларі – мешкають у санаторії, де і відбувається знаменна для Джона зустріч. Він знайомиться з дев’ятнадцятирічною Едіт Бретт, також сиротою. Невисока, тендітна, темноволоса і сіроока, вона здалася Рональдові надзвичайно привабливою. Різниця в освіті і віці не була перешкодою.
Дізнавшись про роман Толкіна, Френк Морган забороняє Джону спілкуватися з Едіт до повноліття (двадцяти одного року).
У 1911 році під час навчання в школі короля Едварда Толкін з трьома друзями – Робом Джілсоном, Джеффрі Смітом і Крістофером Уайзменом – організували напівсекретний гурток, іменований ЧКБС – “Чайний клуб і барровіанське суспільство” (англ. T.C.B.S. Така назва пов’язана з тим, що друзі любили чай, який продавався біля школи в універсамі Барроу, а також у шкільній бібліотеці, хоча це і було заборонено. Навіть після закінчення школи члени ЧК підтримували зв’язки.
Влітку 1911 року Толкін побував у Швейцарії, про що згодом згадує в листі 1968 року, відзначаючи, що подорож Більбо Торбина Імлистими Горами заснована на шляху, який Толкін з дванадцятьма товаришами пройшов від Інтерлакена до Лаутербруннена. У жовтні того ж року він розпочав своє навчання в Оксфордському університеті (Ексетер-коледж).
3 січня 1913 року студент Оксфорда – Джон Толкін досягає повноліття. Для одруження з Едіт Бретт немає перешкод. Едіт, що встигла на той час укласти заручини з іншим, розриває їх і приймає пропозицію Толкіна. Для цього дівчині, яка сповідувала англіканство, довелося прийняти католицтво. 24 вересня Толкін пише вірш «Подорож Еарендила», що вважається початком міфології, розробці якої він присвятив згодом усе життя.
У липні 1915-го Толкін отримує в Оксфорді ступінь бакалавра і йде до армії молодшим лейтенантом до полку ланкаширських стрільців, потім – батальйонним зв’язківцем. 22 березня Толкін та Едіт Бретт вінчаються в Уоріку.
Післявесільні будні несли з собою дуже мало романтики. Рональд поїхав на фронт, а Едіт залишилася чекати на нього в маленькому містечку. Війна для дружини Толкіна Едіт була найбільшим стресом, вона лякалася кожного стукоту у двері, боячись, що принесуть звістку про смерть чоловіка. Через цензуру, прийняту в пошті Британської армії, Толкін розробив секретний код, який використав для написання листів додому. Завдяки цьому коду Едіт могла простежувати переміщення чоловіка на карті Західного Фронту.
27 жовтня Толкін занедужує "окопною лихоманкою". Слабкого і виснаженого Толкіна звільняють від військової служби, залишок війни він проводить в госпіталях. Багато дорогих йому шкільних друзів, зокрема Гілсон і Сміт, не повернулися з війни.
Толкін починає працювати над "Книгою втрачених сказань", починаючи з "Загибель Ґондоліна". У цей час Едіт народила їхню першу дитину, Джона Френсіса Руела Толкіна. Під час рідкісних прогулянок з дружиною народилася легенда про ельфійську царівну Лутієн Тінувіель, яку зустрів та полюбив смертний юнак Берен. Ця легенда стане основою, з якої виросте перший епос, створений Толкіном – “Сильмариліон”. Толкін напише згодом про дружину: “Вона була моєю Лутієн – і знала про це”.
Восени 1920-го Толкін отримує місце викладача англійської в Лідському університеті. У жовтні народжується другий син Толкіна, Майкл Гіларі Руел. 21 листопада 1924 р. народжується третій, молодший син Толкіна, Крістофер Джон Руел. Толкін стає професором англійської мови у Лідсі. Через рік його обирають професором давньоанглійської мови в Оксфорді та на початку наступного року він переїжджає туди із сім’єю. Незабаром Толкін знайомиться і починає дружити з Клайвом Льюїсом (у майбутньому знаменитим письменником). В кінці 1929 року народжується єдина дочка Толкіна, Прісцилла Мері Руел.
Толкін був чудовим батьком. Він приділяв дітям дуже багато уваги. Написана у 1930-33 рр. повість "Гобіт" була адресована саме їм, та й "Володар перснів" спочатку замислювався як продовження дитячої історії. А до кожного Різдва він обов’язково писав їм листи від імені… Діда Мороза (Father Christmas). Одного разу на пікніку, щоб порадувати свої сім’ї, Толкін і його оксфордський колега (і друг) пустилися перепливати річку… в капелюхах та з трубками в зубах!
21 вересня 1937 р. "Гобіт" виходить з друку у видавництві «Allen&Unwin». Книга має успіх та видавці просять про продовження. Толкін пропонує їм "Сильмариліон", але видавці хочуть книгу про гобітів. До 19 грудня Толкін пише перший розділ продовження "Гобіта" – майбутнього "Володаря перснів". Восени 1949 р. Толкін закінчує основний текст роману. 29 липня 1954 р. в Англії з друку виходить перший том "Братство персня", а 11 листопада – другий, "Дві вежі". Від Толкіна вимагають терміново доробити додатки, які мають бути опубліковані у третьому томі. 20 жовтня 1955 р. в Англії з друку виходить третій том "Повернення короля" з додатками, але без алфавітного покажчика.
Також Толкін здійснює переклад книги пророка Іони для видання «Єрусалимської Біблії», яку опублікували у 1966 році.
Своє коло спілкування Толкін чітко розділяв на дві частини — "чоловічу" та "жіночу". Чоловіки чекали його на роботі, а будинок та сім’я входили у "жіночу сферу". Несерйозно-любовне ставлення до дружини виявлялося навіть у лагідному прізвиську "маленька моя", яке Толкін незмінно адресував їй.
Клайв Льюїс говорив, що Рональд вважає за краще проводити час у вузькому колі близьких друзів, де розуміють одне одного з півслова. Недарма вони називали своє суспільство “Інклінги” (від англійського “натяк”). Атмосфера, що панувала там, була одночасно літературною, трохи богемною та християнською за духом. Жінкам у цій компанії місця не було. Проте жодна зі студенток професора ніколи не займала місця дружини у його серці. Більше того, її портрет назавжди залишився у галереї персонажів "Володаря перснів". Це ельфійка Арвен — те саме темне волосся, сірі очі, мовчазний спокій і загадкова посмішка. Всі без винятку друзі та знайомі Толкінів відзначали зворушливу увагу, яку вони виявляли одне до одного. Воно було видно навіть у дрібницях — у тому, наприклад, як вони упаковували та дарували подарунки на день народження, як хвилювалися щодо здоров’я кожного.
До речі, після виходу у відставку, Толкін поїхав з Оксфорда і оселився поблизу моря тільки для того, щоб зробити дружині задоволення. Її дуже обтяжувало життя в галасливому місті. Здавалося, що в Англії не було більш старомодних людей, ніж професор Толкін та його дружина. Час у їхньому будинку ніби зупинився. Вони не користувалися жодними електропобутовими приладами, у тому числі холодильником та праскою. Вони не мали телевізора. Толкін неодноразово заявляв, що автомобілі "заважають самі собі", і тому не водив машину (хоча до початку Другої світової війни вона у них все-таки була).
Подружжя прожило разом 55 років. В 1966 році діти (і онуки) влаштували батькам пишне Золоте весілля. У 1971 році Едіт померла у віці вісімдесяти двох років. Толкін розпорядився встановити на могилі дружини плиту з написом "Едіт Мері Толкін, Лутіен". У 1973 році, після смерті письменника, його син Крістофер додав до цього напису: “Джон Рональд Руел Толкін, Берен”. Популярність Толкіну принесли книги "Гобіт, або Туди і Звідти" та "Володар перснів", хоча він опублікував і багато інших творів. Усі твори, що вийшли після 1973 року, включаючи "Сильмариліон", видано його сином – Крістофером. Згодом було опубліковано інші його тексти, вони продовжують публікуватися і нині.
Ще в дитинстві Джон зі своїми товаришами вигадали кілька мов, щоб спілкуватися між собою. Ця пристрасть до вивчення мов та конструювання нових залишилася з ним на все життя. Толкін став творцем кількох штучних мов: квенья, або мова високих ельфів; синдарин – мова сірих ельфів. Толкін знав кілька десятків мов, а нові мови створював багато в чому керуючись красою звучання. Сам він казав: «Ніхто не вірить мені, коли я говорю, що моя довга книга — це спроба створити світ, в якому мова, що відповідає моїй особистій естетиці, могла б виявитися природною. Проте це правда».