Гурін Таліон

Гурін (англ. Húrin), також відомий як Гурін Таліон — герой людей Першої Епохи з Дому Гадора. Батько Туріна Турамбара та Нієнор, чоловік Морвен Еледвен. Володар Дор-ломіну.

Гурін Таліон
Іл. Kimberly80
Основні відомості
Прізвиська	Таліон
Титул	Володар Дор-Ломіну
Країна, королівство	Дор-ломін, Бретіл, Ґондолін та інші
Членство	Союз Маедроса
Участь у	Нірнаєт-Арноєдіад
Народження	ПЕ 441, Дор-ломін
Роки правління	ПЕ 462 – ПЕ 472
Смерть	ПЕ 502
Родинні зв'язки
Рід	Дім Гадора
Батьки	Ґальдор Високий та Гарет
Шлюб	Морвен Еледвен
Діти	Урвен Лалаіт, Турін Турамбар та Нієнор

Життєпис Гуріна

Юні роки

Гурін народився в ПЕ 441 році в Гітлумі. Він був онуком Гадора з Дому Мараха, який пізніше почали називати Домом Гадора. Його батьком був Ґальдор Високий, а матір'ю — Гарет із Дому Галет. У Гуріна був молодший брат на ім'я Гуор, різниця між братами складала три роки.

В дитинстві, час від часу, Гурін разом із братом навідувався в Дортоніон, де познайомився, а згодом і потоваришував з Береном, сином Барагіра. Коли брати подорослішали, їхній батько віддав їх на виховання у Бретіл, де ними певний час опікувався їхній рідний дядько Гальдір, син Гальміра.

У ПЕ 455 році військо Морґота прорвало осаду Анґбанда і почалася битва Даґор-Браґоллах — четверта битва, в якій було знищено рівнину Ард-ґален, а багато нольдорів та людей, у тому числі і Гадор, були вбиті. Титул голови Дому Гадора успадкував його син Ґальдор.

У ПЕ 457 році обидва брати вирушили на битву з орками, хоча Гуріну на той час було лише шістнадцять, а Гуору взагалі тринадцять. Зрештою, брати опинилися у відрізаному від решти загоні, й орки переслідували їх аж до Броду Брітіах. Обидва загинули б, якби не воля Ульмо — над рікою Сіріон здійнялась імла і заховала хлопців від ворогів, і вони втекли через Брітіах до Дімбару, а тоді заблукали коло Кріссаеґріму. Там їх побачив Торондор і відіслав до них своїх орлів, які на крилах перенесли Гуріна та Гуора через Окружні Гори в таємничу долину Тумладен, до прихованого міста Ґондолін.

Гурін і Гуор у Ґондоліні

Король Турґон добре прийняв братів, коли довідався, що вони походять з Дому Гадора, адже дід їх був добрим другом ельфів. Крім того пам'ятав Турґон і настанови Ульмо — добре ставитися до людей з Дому Гадора. Брати гостювали в Королевому домі майже рік і за той час Гурін опанував багато чого з ельфійських ремесел, а також дізнався дещо про радників і наміри Короля. Турґон бажав залишити коло себе синів Ґальдора, однак брати прагнули повернутися до свого народу.

Прибуття у Ґондолін

Зрештою, Гурін попросив короля Турґона відпустити їх. І, не зважаючи на те, що згідно з законами Ґондоліна, кожен, чоловік чи ельф, хто відшукав дорогу до таємничого королівства чи бодай раз поглянув на місто, мусив залишатися у ньому, Турґон задовольнив його прохання.

Король зазначив, що брати можуть піти з Ґондоліна, але лише так, як і потрапили у місто, тобто на крилах орлів. Тоді Маеґлін натякнув Гуріну на те, що Турґон своїм рішенням проявив до них нечувану прихильність. Вдячні за виявлену ласку, Гурін та Гуор заприсяглися ніколи не викривати намірів Турґона та зберігати в таємниці все, що побачили в його володінні. Потому брати вийшли, і орли понесли їх у ніч, і опустили в Дор-ломіні якраз перед світанням.

Рідні, як і весь народ, зраділи поверненню братів, однак їхній вигляд викликав чимало пліток та пересудів. Брати були добре одягнуті і гарно виглядали, як на тих, хто заблукав у нетрях. Це викликало питання, однак Гурін, зв'язаний обітницею, зазначив, що не може розповісти, навіть рідному батькові, про те, де саме перебували брати майже рік.

Тоді Ґальдор припинив розпитувати, але й він, і ще багато хто здогадався про те, що трапилося насправді; і з часом про дивовижний талан Гуріна та Гуора дізналися слуги Морґота.

Володар Дор-ломіну

У ПЕ 462 році Морґот поновив наступи і вислав чималу військову силу проти Гітлуму. Орки вдерлися на перевали в Тінистих Горах, а під час облоги Ейтель-Сіріону загинув батько Гуріна Ґальдор Високий, Володар Дор-ломіну. У відповідь на це, Гурін спромігся зібрати відважних воїнів і прогнав орків від Еред-Ветріну та переслідував їх до Анфауґліту.

В той же час Король Фінґон поклав собі хай там що стримати армію Анґбанда, тож на рівнинах Гітлуму закипіла битва. Зрештою, ельдари здобули перемогу а володарем Дор-ломіна став Гурін, який присягнув на вірність Королю Фінґону. Гурін одружився з Морвен, донькою Бараґунда з Дому Беора. У ПЕ 464-му році у них народився син, якого назвали Турін, а ще через два роки на світ з'явилася дівчинка Урвен, яку всі називали Лалаіт. На жаль, у віці трьох років вона померла від Згубного Подиху і, Гурін важко пережив смерть своєї єдиної доньки.

У ПЕ 468 році Маедрос вирішив створити Союз та об'єднати сили ельдарів та едайнів в остаточній битві. До нього приєднався Фінґон, а відтак і Гурін зі своїм людьми, адже був підданим Фінґона.

Нірнаєт-Арноєдіад

У ПЕ 472 році Гурін вирушив на битву Нірнаєт-Арноєдіад, залишивши вдома вагітну дружину та малолітнього сина.

Гурін у розпал битви

У призначений час, на ранок Середліття, сурми ельдарів вітали пробудження сонця, і на сході здійнялася хоругва синів Феанора, а на заході — хоругва Фінґона, Верховного Короля нольдорів. Праворуч розташувалося воїнство Дор-ломіну й усі витязі братів Гуріна та Гуора, до котрих долучився Гальдір із Бретілу із багатьма лісовими людьми.

Щоб запобігти з’єднанню ворожих сил, Морґот послав велике військо і, побачивши ворога, серця нольдорів сповнилися завзяттям, а їхні капітани зажадали повбивати недругів просто посеред рівнини. Однак Гурін виступив проти цього і йому вдалося стримати військо від необачності. І дійсно, сигналу про наближення Маедроса не надходило, а Гурін благав капітанів зачекати бодай трохи, щоб орки знесилились у боротьбі з пагорбами.

Проте Морґот наказував своєму Капітанові за будь-яку ціну змусити нольдорів кинутися у передчасний бій та якнайхутчіше виманити Фінґона з-під укриття пагорбів, тож орки проїхали попід самісінькими стінами передових укріплень Барад-Ейтеля. З собою вони взяли закатованого у полоні Ґельміра, сина Ґуїліна, котрого полонили ще під час Битви Даґор-Браґоллах. Герольди Анґбанда виставили його наперед, а тоді, перед очима ельфів та людей, відтяли йому спершу руки, потім ноги, а тоді і голову.

Сталося це на очах у брата Ґельміра, Ґвіндора із Нарґотронда. Ніхто вже не слухав порад Гуріна і військо Фінґона кинулося з пагорбів у раптову люту атаку. В куряві битви Гурін випадково зустрівся з Турґоном і, кажуть, радісною була зустріч, хоч і відбулася вона в розпал битви.

Через зраду східнян, війська Союзу зазнали поразки. Гурін та Гуор разом із Турґоном були відкинуті аж до Твані Сірех. Гурін зумів переконати Турґона відступити до Ґондоліна, адже той був останнім із Дому Фінґольфіна, а відтак і останньою надією ельдарів. Зрештою, Турґон погодився і почав відступати із залишками нольдорів, в той час як Гурін та Гуор разом із своїми людьми прикривали їхній відхід. Так, з усіх воєнних подвигів, які здійснили отці людей в ім’я ельдарів, останній спротив мужів Дор-ломіну — найбільш уславлений.

Поступово армія Морґота відтіснила едайнів аж до річки Рівіл. Від могутнього війська Дор-ломіна тепер залишалася хіба що жменька воїнів. Уражений отруєною стрілою пав Гуор, а тоді й усі інші, крім Гуріна. Він протримався найдовше і наприкінці, відкинувши щит, схопив двома руками сокиру капітана орків та вимахував нею вигукуючи з кожним ударом: — Ауре ентулува! Час настане знову!

Гурін повторив цей клич сімдесят разів, перш ніж його таки взяли живцем. За наказом Морґота, Гуріна мали полонити і привести до нього. Зрештою, Ґотмоґ зв’язав Гуріна і поволік до Анґбанда.

Прокляття Морґота та полон

Думки Морґота раз у раз поверталися до Турґона. Він жадав його смерті і прагнув відшукати Ґондолін понад усе. Через це, власне, і наказав привести до нього Гуріна, адже знав про його дружбу з Королем Ґондоліна.

Гурін у полоні Мелькора

Морґот запропонував Гурінові розповісти все, що він знав про Турґона і його приховане Королівство, однак відважний чоловік не повівся на щедрі пропозиції Морґота та не злякався тортур. Гурін зневажив Морґота й підняв на кпини.

“

— Чи ти забув, із ким розмовляєш? Такі байки ти міг би розповідати нашим батькам; ми-бо уникнули твоєї тіні. І тепер добре тебе знаємо, адже дивилися в обличчя тим, хто бачив Світло, і чули голоси тих, котрі розмовляли з Манве. Так, ти існував іще до Арди, та були й інші; й не Морґот сотворив землю. І Морґот не наймогутніший, бо розтратив силу на себе та змарнував її, витворюючи власну внутрішню пустку. Тож нині він не більш ніж утеклий раб валарів, котрі завжди тримають напоготові його ланцюги. — Гурін Таліон

”

За це Темний Лорд прокляв Гуріна, Морвен і їхніх нащадків, наславши на них темну та скорботну долю, а тоді забрав Гуріна з темниці, і прокляв його вдруге, посадовивши на кам'яний трон на височині Танґородріму, і змусив спостерігати за тим, як втілюється у життя прокляття.

“

— Посидь-но тепер отут і подивися на землі, де лихо та відчай запопадуть тих, кого ти любиш. Ти наважився висміяти мене і поставити під сумнів владу Мелькора, Повелителя доль Арди. Тому ти будеш бачити моїми очима та чути моїми вухами й не рушиш із цього місця, допоки все не сповниться безповоротно. — Мелькор

”

28 років провів Гурін в полоні у Морґота. Він спостерігав за тим, як втілювалося у життя прокляття Морґота і яка лиха доля спіткала його дітей та багатьох з тих, хто так чи інакше мав з ними спільну справу. Однак, за всі ці 28 довгих років Гурін жодного разу не попросив про смерть або милосердя чи то для себе, чи для своєї рідні.

Звільнення з полону

В ПЕ 500 році, після загибелі дітей Гуріна, Морґот звільнив чоловіка з полону. Темний Лорд сказав Гурінові, що робить це з милосердя над остаточно поваленим ворогом, однак, насправді, розраховував на те, що Гурін допоможе йому встановити місцезнаходження Ґондоліна. Зрештою, так і сталося.

За 28 років у полоні Гурін сильно змінився і став страшним на вигляд. Він мав довге біле волосся та бороду, проте, опираючись на велику чорну патерицю, крокував не горблячись, а ще був оперезаний мечем.

Спершу зломлений Гурін повернувся до Дор-ломіну, але не знайшов там нікого із своєї рідні, натомість, побачив сплюндрований східнянами край. В той же час, східняни, налякані звісткою про повернення Гуріна, не стали чинити йому будь-який спротив, адже не могли зрозуміти вчинок Морґота і, зрозуміло, не вірили у безкорисне милосердя свого володаря.

Гурін спробував підняти своїх колишніх підданців на боротьбу проти поневолювачів, однак люди з підозрою ставилися до колишнього бранця Морґота і не довіряли Гурінові, адже дізнавшись, що він відбув із Анґбанда з почестями, ніби спільник Морґота, свідомо остерігалися його. Відтак Гурін покинув Гітлум і пішов у гори.

Побачивши поміж хмарами вістря Кріссаеґріму, Гурін згадав про Турґона і вирішив йти у Ґондолін, не знаючи про те, що шпигуни Морґота весь час пильно стежили за ним. Відтак Гурін зійшов із Еред-Ветріну і, перетнувши Брітіах, ступив на терени Дімбару, добравшись до похмурих узніж Ехоріату. Так він зупинився та почав виглядати у небі орлів, щоб як і в дні молодості потрапити у Ґондолін.

Орли помітили Гуріна і полетіли з новиною до Турґона, та Володар ельфів запідозрив лихе і спершу зачинив своє серце для Гуріна Таліона, однак пізніше, після того як довго посидів у задумі та згадав про Нірнаєт-Арноєдіад передумав і прикликав до себе Торондора з наказом принести Гуріна до Ґондоліна.

Проте було вже надто пізно. Доки Турґон думав чи впускати Гуріна у своє Королівство чи ні, колишній Володар Дор-ломіну стояв у відчаї перед мовчазними кручами Ехоріату і не дочекавшись появи орлів, прокляв безжалісних ельфів та стоячи на високій скелі, позирнув у бік Ґондоліна, і крикнув на повен голос:

“

— Турґоне, Турґоне, згадай-но Твань Сірех! О Турґоне, чи ж ти не чуєш мене у своїх прихованих чертогах? — Гурін Таліон

”

Так сталося перше лихо, до якого призвело звільнення Гуріна. Адже слуги Морґота одразу донесли про все до Темного Престолу Півночі і тепер Мелькор знав, де саме живе Турґон, хоча поки що жоден його шпигун не міг близько підібратися до землі по той бік Окружних Гір, яку стерегли орли.

Гурін і Морвен на могилі своїх дітей

Коли настала ніч, Гурін провалився в сон, в якому почув як його кличе Морвен. Йому здалося, що кликала вона його з Бретілу, тож прокинувшись він пішов назад до Брітіаху, а тоді, вже поночі, дістався до Переправ через Тейґлін і зійшов на румовище, яке залишив по собі Ґлаурунґ. Там Гурін побачив великий камінь на якому, як він знав, висічені імена їхніх з Морвен дітей. Біля каменя виднілася постать жінки. Вона була сива, стара та вкрай знесилена. Зустрівшись поглядом з нею, Гурін впізнав у ній Морвен, свою дружину.

Морвен спитала у чоловіка про долю їхніх дітей, та Гурін не став їй відповідати. Він обняв її і так вони просиділи мовчки до заходу сонця, і з настанням темряви Морвен Еледвен померла в обіймах свого чоловіка. Гурін просидів з тілом дружини до самого ранку, чекаючи на смерть, однак та не прийшла.

Повернення у Бретіл

Надранком налетів холодний вітер і привів Гуріна до тями. Лють оселилася в його серці і єдиним бажанням стало прагнення помститися за всі свої кривди та за кривди свого роду. Потому він насипав побіля Кабед-Наерамарту із західного боку каменя могилу для Морвен і вона спочила там. Потому Гурін переправився через Тейґлін і подався на південь, до Нарґотронда.

На шляху до сплюндрованого королівства Гурін побачив в далечині Амон-Руд і згадав все, що сталося з його сином на тому пагорбі. По якомусь часі Гурін дістався до берегів Нароґу, а тоді став перед понищеними Дверима Фелаґунда, опираючись на патерицю. В Нарґотронді Гурін зустрів Міма, який назвав Гуріну своє ім'я і сказав, що повернувся для того, аби забрати те, що на його думку, належало йому.

Гурін у відповідь назвав Міму своє ім'я і сказав, що він батько Туріна, якого Мім зрадив. Потому він вбив дрібноґнома на місці, перед дверима Нарґотронда. Після цього Гурін зайшов у сплюндроване місто і, не дивлячись на купу скарбів, деякі з яких були з самого Валінору, виніс звідти лише одну-єдину річ.

Потому Гурін пішов на схід і дійшов до Сутінкових Озер понад Водоспадом Сіріону. Це були кордони Доріату, тож, зрештою, ельфи помітили його і привели до Тінґола. Король здивувався коли побачив Гуріна і душу його полонив смуток. Він щиро і сердечно привітав Морґотового бранця, однак Гурін не відповів взаємністю, натомість кинув до ніг Тінґола величний Науґламір — Ґномівську Пектораль, яку колись давно виготовили для Фінрода Фелаґунда майстри Ноґрода та Белеґоста.

“

— Одержуй свою платню, — кричав він, — за те, що так добре догледів дітей моїх і дружину! Це-бо Науґламір, чия назва відома багатьом ельфам і людям; я приніс його тобі з темряви Нарґотронда, де Фінрод, мій родич, зоставив його, перш ніж рушити разом із Береном, сином Барагіра, сповняти твоє, Тінґоле з Доріату, доручення! — Гурін Таліон

”

Тоді до Гуріна звернулася Меліан і сказала йому, що він досі зачаклований Морґотом, а відтак бачить все викривленим. Тоді розповіла йому, що довго вони з Тінґолом наглядали за Туріном, його сином, а потому і за Морвен з Нієнор і як намагалися відмовити їх йти на пошуки Туріна, та вони вчинили по-своєму.

Після слів Меліан з очей Гуріна ніби знялася запона, адже Пояс Меліан і досі охороняв Доріат від Ворога. Тоді Гурін усвідомив всю повноту горя та силу прокляття Морґота. Нахилившись, він підняв Науґламір і підніс його Тінґолу як дарунок та пам’ятний знак про Гуріна з Дор-ломіну. А тоді пішов з Доріату.

Смерть Гуріна та його спадщина

Після того, як Гурін залишив Менеґрот, стверджується, що він, позбавлений жаги до життя, кинувся у Белеґаер і так покінчив життя самогубством.

Цілком виправдано вважати, що внаслідок дій Гуріна, було, зрештою, знищено Доріат, а тоді і Ґондолін. Крім того, дії Гуріна у Бретілі призвели до зникнення Дому Галет.

Життя Гуріна та його дітей стало відоме завдяки повісті Нарн і Гін Гурін — «Сказання про дітей Гуріна», яку написав поет Діргавал, муж, котрий жив біля Гаваней Сіріону в часи Еаренділа і загинув під час нападу синів Феанора. Нарн означає «віршоване сказання, яке треба розповідати, а не співати».

Через тисячоліття Ельронд побіжно згадав Гуріна і його сина Туріна у своєму зверненні до Фродо.

“

Якщо ти візьмеш його добровільно, то я скажу, що ти зробив правильний вибір; і, навіть якби всі могутні ельфодрузі давнини: Гадор, і Гурін, і Турін, і навіть сам Берен — зібралися разом, тобі знайшлося би місце серед них. — Ельронд

”