Гельм Молоторукий (англ. Helm Hammerhand) — дев'ятий король Рогану і останній з першої династії Дому Еорла.
Життєпис[]
Гельм народився у 2691 році Третьої епохи і був сином восьмого короля Ґрама.[1]
Гельм став королем після смерті свого батька Ґрама в 2741 року Третьої епохи. В хроніках зазначається, що Гельм був найвідомішим серед королів, що правили Роганом між Еорлом і Теоденом. Він був похмурим воїном неймовірної сили.[1]
В часи правління Гельма, Роган потерпав від набігів з боку смурноцемців. Набіги сірян розпочалися ще за часів правління Деора, діда Гельма, які захопили фортецю Ісенґард і заснували низку поселень в долинах Білих гір. Оскільки свого часу Деор не мав достатньо потужних військ, щоб остаточно вибити смурноземців з Ісенґарда, проблему не було вирішено. Рогірими були змушені тримати головні сили в Західному фолді і, час від часу, відбивати набіги сірян. За часів правління Гельма був такий собі Фрека, який заявляв, ніби є нащадком Короля Фреавайна, хоча, як розповідали люди, в ньому текло багато смурноземської крові, ще й волосся він мав темне. З часом, Фрека став багатим та впливовим, бо володів розлогими землями обабіч Адорну. Поблизу джерела цієї ріки він спорудив собі укріплення і мало зважав на короля. Гельм не довіряв Фреці, проте кликав його до себе на наради; і той приходив – тоді, коли це приносило йому втіху.
На одній з таких нарад, Фрека попросив руки Гельмової доньки для свого сина Вульфа. Однак Гельм відмовив Фреці, а коли той у відповідь зневажив короля перед його підданими, Гельм примусив Фреку вийти поперед нього з Едораса в поле і там завдав Фреці такого удару кулаком, що той без тями упав на спину й невдовзі помер. Відтак Гельм оголосив Фрекового сина та його найближчих родичів королівськими ворогами, й вони утекли, бо Гельм одразу вирядив до західних кордонів багатьох вершників.
Через чотири роки, у 2758 році Третьорї епохи, Роган спіткало велике лихо. На Марку знову напали зі Сходу, і смурноземці, скориставшись нагодою, переправилися через Ісен і спустилися з боку Ісенґарда. Незабаром стало зрозуміло, що їх очолює Вульф, син Фреки. Військова міць їхня була надзвичайно велика, бо до смурноземців долучилися вороги Ґондору, котрі висадились у гирлах Лефнуї та Ісену.
Рогірими зазнали поразки, і землю їхню було спустошено: ті, кого не вбили та не перетворили на рабів, утекли до гірських долин. Гельма змусили відступити від Переправ на Ісені зі значними втратами, й він заховався за стінами Горнбурґа та в ущелині позад нього (її згодом назвуть Гельмовим Яром). Там супротивники взяли його в облогу. Вульф захопив Едорас і, сівши в Медусельді, нарік себе королем. Там Галет, Гельмів син, останній із усіх, поліг, захищаючи двері хоромів.
Незабаром настала Довга Зима. В період з листопада 2758 року і по березень 2759-го, Роган укрили сніги. І рогірими, і їхні вороги вельми потерпали від лютої холоднечі та від нестачі їжі, адже все це тривало довше, ніж зазвичай. У Гельмовому Яру після Різдвяна почався великий голод, і гнаний відчаєм і всупереч королівській пораді, Гама – молодший син Гельма – вивів людей із Яру на пошуки харчу, проте бідолахи загубились у снігах. Гельм знавіснів і змарнів од голоду та від горя. Він один наодинці, загорнувшись у біле, робив вилазки в табори ворогів і боровся з ними, наче сніговий троль, і багатьох убив голіруч. Смурноземці казали, ніби Гельм, якщо не знаходив ніякої поживи, поїдав людей. Ця легенда довго жила у Смурнозем’ї. Гельм мав велику сурму, і невдовзі всі збагнули, що то він перед виходом за стіни фортеці так сурмив у неї, що аж її луна відбилась у Яру: і тоді ворогів його охоплював непереборний переляк, і замість того, щоби зібратися гуртом, упіймати його та вбити, вони втікали до Падолу.
Одного вечора люди почули сурму, проте Гельм не повернувся. Вранці на небі зблиснуло сонце, вперше за довгі дні, й вони побачили білу постать, що непорушно стояла на Греблі, але жоден зі смурноземців не наважився підійти близько. То стояв Гельм, мертвий, мов камінь, але коліна його не підігнулися. Й люди казали, що і згодом іноді чули, як сурмить його сурма, та що привид Гельма блукав між ворогів Рогану, залякуючи їх до смерті.
Невдовзі зима відступила. Тоді Фреалаф, син Гільди, Гельмової сестри, вийшов зі Смурного Капища, куди втекло багато людей, і з невеликим загоном відчайдухів зненацька захопив у Медусельді Вульфа й убив його, і став правити в Едорасі. Зійшли сніги і настали великі повені, й долина Ентави перетворилася на розлогу твань. Східні завойовники повмирали або ж відступили, та й із Ґондору нарешті наспіла допомога – дорогами зі сходу й зі заходу від гір. Й ще до закінчення 2759 року смурноземців прогнали геть, навіть із Ісенґарда. Фреалаф став королем і започаткував нову династію Дому Еорла.
| Попередник: Ґрам |
Гельм, Король Рогану ТЕ 2741 - 2759 рр. |
Наступник: Фреалаф |