Війна Останнього Союзу (англ. War of the Last Alliance) також відома як Війна Союзу — війна наприкінці Другої Епохи, під час якої Останній союз ельфів та людей виступив проти незліченної кількості військ Саурона. Попри всі надії, добро перемогло, однак Єдиний Перстень не було знищено, що призвело до того, що Саурон повернувся в Третій епосі.
Історія[]
Передумови[]
Після своєї поразки в битві при річці Сірий потік Саурон живив особливу ненависть до нуменорців і прагнув помститися їм. Подія ця сталася у ДЕ 1700 р. Тоді величезний флот Тар-Мінастіра прибув у Середзем'я і нуменорці разом з ельфами відкинули сили Саурона, який перед цим знищив Ереґіон і захопив ледь не весь Еріадор та інші землі західної частини Середзем'я. Саме у битві при Ґватло Саурон зазнав важкої поразки та ледве втік з поля бою у Мордор.[1]
Коли нуменорці почали зміцнювати своє панування над узбережжями Західних земель Середзем'я (близько 1800 р. Другої епохи), імперія Саурона продовжувала розширюватися на схід і південь, де до нього приєднувалося все більше представників корінних народів. На захід Темний Лорд поки що не зазіхав, хоча і плекав думки про панування над всім Середзем'ям.
Та нуменорці в ті часи теж стали пихатими та розбещеними. Вони вже, здебільшого, відвернулися від валарів і Тінь впала на Нуменор. Тож нуменорці не могли стерпіти панування Саурона над Середзем'ям, адже і самі планували розширити свою владу на цих землях. Горді прийшли вони до Середзем'я з великою силою і могутнім флотом. Розуміючи, що він не зможе перемогти їх, Саурон дозволив королю Ар-Фаразону взяти себе в полон. Сталося це у 3262 р. Другої епохи.[2]
Саурона привезли в Нуменор як заручника, однак, вже через три роки, завдяки хитрощам та улесливим словам він із полоненого перетворився на головного радника короля Ар-Фаразона. Темному Лорду знадобилося трохи більше 50-ти років, щоб розбестити нуменорців, остаточно відвернути їх від валарів і переконати в тому, що поклонятися варто Морґоту, а не Еру. Це зіграло ключову роль в поваленні Нуменору. Однак деякі мешканці острова врятувалися в тій катастрофі. Були це Вірні на чолі з Елендилом.
Дух Саурона теж врятувався і повернувся до Мордору. Дізнавшись, що Елендил із синами досяг Середзем'я і заснував тут два королівства, Саурон прийшов у великий гнів і ще більше зненавидів Елендила та поставив собі за мету знищити всіх дунедайнів до останнього.
Саурон напав на Ґондор у 3429 році Другої епохи, бажаючи знищити останніх дунедайнів. Мінас-Ітіл пав, Біле Дерево було спалено. Однак Ісільдур разом з дружиною та дітьми врятувався, встигнувши прихопити з собою саджанець Німлота.
Поява Останнього Союзу[]
Див. докладніше: Останній Союз Ельфів та Людей
Як вже було сказано, Ісільдур, старший син Елендила, врятувався та утік на північ, де приєднався до свого батька у Арнорі. У 3430 році у відповідь на агресію Саурона, Елендил уклав союз із Ґіл-ґаладом, Верховним королем нолдорів, позаяк обидва розуміли, що здолати Ворога можна буде лише спільними зусиллями. Трохи згодом до союзу приєдналися і ґноми з Народу Дуріна.
Тим часом Анаріон утримував Ґондор, захищаючи Осґіліат і Мінас-Анор.[3] У ДЕ 3431 р. ельфи Ліндону на чолі з Ґіл-ґаладом і Кірданом рушили на схід де їх чекав Елендил біля Амон-Сула. Об’єднане військо рушило до Імладріса, там вони приєдналися до Ельронда і почали готуватися до війни.
Об'єднане військо близько трьох років перебувало в Імладрісі, куючи зброю і будуючи плани та стратегії. Нарешті в 3434 р. Другої епохи, вони перетнули Імлисті гори і рушили вниз течії річки Андуїн, де до них приєдналися ельфи з Великого Зеленолісся на чолі з королем Орофером і його сином Трандуїлом та ельфи Лоріену під проводом короля Амдіра[4], а також ґноми з Народу Дуріна з королівства Кгазад-дум.
Біля південної межі лісу Ерін-Ґален військо повернуло на південний схід і пройшло Бурими Землями, що колись були садами Дружин ентів. Сади ці, а разом з ними, ймовірно, і Дружини ентів, були спалені Сауроном, щоб ускладнити силам Союзу отримувати поставки продовольства.[5]
Війська Останнього Союзу вийшли на величезне плато Даґорлад, де на них вже чекало військо Саурона.
Битва при Даґорладі[]
На жаль, між ельфами не було остаточної згоди, що призвело до низки важких втрат. Лісові ельфи з Великого Зеленолісся, на чолі із королем Орофером, та ґаладрими з Лотлоріена під командуванням короля Амдіра, були недостатньо добре забезпечені обладунками та зброєю у порівнянні з ельдарами Заходу, до того ж, вони не хотіли коритися наказам головнокомандувача Ґіл-ґалада. Орофер разом із загоном своїх воїнів кинулися вперед не чекаючи на команду Ґіл-ґалада і зазнали важких втрат, в тому числі загинув Орофер. Внаслідок невдалої атаки, Амдір і ґаладрими опинилися в скрутному становищі, відрізані від головного війська та відкинуті на північний захід в болота, де й загинули срашною смертю. Пізніше місцина та стала відома як Мертві Болота.[4]
Найвеличніша битва Другої епохи точилася безперервно днями й ночами. Ельфи тих років були могутнішими, а нуменорці – високими, сильними та жахливими у гніві. Ніхто не міг протистояти Аеґлосові, спису Ґіл-ґалада, а меч Еленділа – Нарсіл – сповнював орків і людей страхом, адже сяяв світлом сонця та місяця.[3]
Облога вежі Барад-Дур[]
Війська Останнього Союзу пробилися через Чорні Ворота до самого Мордору. Там війська союзників оточили твердиню Саурона Барад-дур і тримали її в облозі сім літ. Перемога здавалася близькою, але жодна сила, окрім, хіба що, валарів, не могла зруйнувати чи, бодай, пошкодити Темну вежу адже створено її було за допомогою Єдиного Персня.
Незважаючи на те, що значна частина сил Саурона була знищена під Даґорладом, військо його все ще було численним, і сили Союзу вельми потерпали від вогню та від дротиків і стріл Ворога, і Сауронові поплічники здійснювали проти них чимало вилазок. Там, у видолинку Ґорґороту, полягли син Елендила Анаріон і безліч інших.
Сини Ісільдура, Аратан і Кіріон не брали участь в облозі і були відправлені до Мінас-Ітілу, щоб стати на перешкоді у Саурона, якщо той спробує втекти з Мордору через перевал. Однак з батьком залишився старший син – Елендур.
Врешті-решт, на сьомий рік облога стала такою нестерпною для Саурона, що він особисто виступив на бій, і мірявся силами з Ґіл-ґаладом та Елендилом, і обох їх убив, і меч Елендила зламався під ним, коли той упав. Одначе й Саурон повалився долі, відтак Ісільдур, схопившись за руків’я уламку Нарсіла, відтяв Правлячий Перстень із руки Саурона й забрав його собі. Тож Саурона того разу було переможено, і дух його покинув тіло, помчав далеко-далеко й заховався в пустельних краях; і ще багато довгих років Темний Володар не прибирав видимої подоби.[3]
Після перемоги у війні[]
Сили Союзу ще довго переслідували та винищували орків, однак було їх так багато, що всі вони не згинули цілком. Темну Вежу зрівняли з землею, проте підвалини її збереглися і не канули у забуття адже споруджено її було силою Єдиного Персня, який Ісільдур відмовився знищити в жерлі Ородруїну, коли була така нагода, що й призвело, врешті-решт, до його трагічної загибелі. Крім того, через те, що Перстень не було знищено, не був до кінця знищений і Саурон. Дух його сховався в темних землях на схід від Мордору. Дев'ятеро також зачаїлися і чекали дня, коли Темний Володар постане знову.
Тисячі загиблих ельфів та людей були вивезені з Мордору і поховані на плато Даґорлад. Трандуїл із залишками Лісових ельфів повернувся до Лісового королівства і став королем після Орофера. Ґаладрими повернулися до Лотлоріену і Володарями лісу стали Келеборн та Ґаладріель.
Ельронд успадкував від Ґіл-ґалада один із Перснів Влади і повернувся до Рівендолу.
Попри те, що багато людей відвернулося від зла й підкорилося нащадкам Елендила, чимало їх таки зберігали в серцях вірність Сауронові та ненавиділи королівства Заходу. Нуменорці поставили довкола землі Мордору сторожу, проте ніхто не наважувався оселитися там через страх перед самим спогадом про Саурона та через Вогняну Гору, що стояла поблизу Барад-дуру; і видолинок Ґорґороту занесло попелом.
Арнор зазнав серйозних втрат і дуже постраждав в ході війни. Королівство так і не змогло оговтатися і через кілька століть розпалося на три частини. Ґондор, навпаки, постраждав менше і став могутньою державою. Ісільдур, Верховний Король Арнору, загинув через два роки разом із трьома старшими синами. Подія ця відома як Трагедія на Ірисових Луках. Після смерті Ісільдура Перстень було втрачено в глибинах Андуїну, а Саурон багато століть не турбував Середзем'я.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Історія Ґаладріель і Келеборна а також Амрота, Короля Лоріену
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B. Літопис (Хронологія Західних земель), Друга епоха
- ↑ 3,0 3,1 3,2 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Про Перстені Влади і Третю епоху
- ↑ 4,0 4,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина друга: Друга епоха, «Історія Ґаладріель і Келеборна а також Амрота, Короля Лоріену»
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Дві вежі", Книга третя, IV. Древлен