Весна Арди (англ. Spring of Arda) або Епоха Свічад — довгий період миру та розквіту в Арді в Часи до Часів. Вона почалася зі спорудження Двох Світил після завершення Першої Війни між Валарами.
Історія[]
Після перемоги у Першій Війні, коли Ворог утік у Зовнішню Темряву, Валари відновили лад в Арді. Вони впорядкували моря, сушу та гори, і Яванна посадила, врешті-решт, давно винайдене нею насіння.
У ВР 1900 р. Валари підняли Два Світила — Іллуїн та Ормал. Арда наповнилася деревами й травами, звірами та птахами, і всі землі зазеленіли. У самому центрі Арди, на Великому Озері, лежав острів Алмарен, де все росло найпишніше та мало найчудовіші барви завдяки змішуванню світла Двох Свічад. Там Валари облаштували свою першу оселю й відпочивали після численних трудів. Проте Мелькор усе ще чатував за Стінами Ночі.
Весна Арди
У ВР 3400 р. Манве призначив велике свято на якому Тулкас пошлюбив Нессу. Дізнавшись від своїх шпигунів в Алмарені, що Валар втратили пильність, Мелькор проник на північ Середзем’я, звів Залізні Гори й почав копати свою величезну фортецю Утумно, звідки живі істоти зазнавали спотворення та загибелі.
Коли Тулкас заснув після свята, Мелькор у ВР 3450 розпочав війну, повалив Світила Валарів, розколов землі, збурив моря, поклавши край Весні Арди. У зусиллях заспокоїти бурхливі шторми та зберегти свої творіння Валари не змогли належно переслідувати й перемогти Мелькора, який відступив до Утумно.[1]
Весна Арди була спотворена: живі істоти захворіли, згнили або спотворилися в жахливих формах. Знищення Світил занурило Середзем’я в темряву на кілька епох, період, відомий як Сон Яванни. Після того, як Валари побачили руйнування, які можуть спричинити їхні сили, вони надалі були більш обережними, побоюючись за безпеку Дітей Ілуватара, які ще не з’явилися у світі.
Внаслідок битви утворилися три окремі континенти: Середзем’я в центрі, Земля Сонця на далекому Сході та Аман на далекому Заході, куди Валари переселилися й заснували своє друге королівство — Валінор. Там Яванна виростила Два Дерева, Тельперіон і Лаурелін, на вершині пагорба Езеллогар, і вони давали світло Заходу, і тоді нарешті почався відлік часу. Однак Валінор був захищений непроникною стіною Пелорі, тож благословенне світло Дерев не досягало Середзем’я, яке повністю потрапило під владу Мелькора.
З усіх Валарів лише Яванна, яка зцілювала рани, завдані природі Мелькором, та Ороме, який невтомно полював на чудовиськ Ворога, час від часу відвідували Середзем’я.[2]
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про початок часів
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про прихід ельфів і поневолення Мелькора