Божественні Сили Арди, величні духи, яких люди вважали богами. Валарами були ті з Айнурів, хто спустився з Чертогів Лихоліття в Еа, щоб управляти Всесвітом та стати його стихіями. Саме Валари створили Арду такою, якою вона є, сформувавши її обриси та географічні особливості.
Валари мешкали в Амані, західному континенті Арди.
Валари це Айнури, які погодилися зійти в Еа. Вони з'явилися на світ завдяки думці Ілуватара, і тому саме Його можна вважати їхнім батьком. Деякі з Айнурів, за задумом Ілуватара, вважалися братами і сестрами. Кожному з них було надано розуміння певної частини думки Ілуватара, що робило їх особливо узгодженими саме з цим елементом думки. Єдиним винятком був Мелькор, якому було надано право осягнути кожен сегмент думки Ілуватара і тому він вважався наймогутнішим із Айнурів.
Після Айнуліндале, Айнури стали свідками "Видіння Ілуватара" та створення Еа. Багато з них вирішили увійти в Еа, погодившись не залишати Всесвіт до самого кінця Арди. Чотирнадцять могутніх Айнурів, які спустилися в Еа (крім Мелькора, який повстав проти Ілуватара) стали називатися Валарами. Після входу в Еа, Валари та їхні послідовники — ті Маяри, які залишилися вірними Ілуватару та відкинули повстання Мелькора — почали формувати Арду, використовуючи свої божественні сили та готуючи її до пробудження Дітей Ілуватара.
Щоб втілити думку Ілуватара довелося боротися із злими силами, на чолі яких стояв буремний Мелькор, що хотів одноосібно володіти та правити Малим Королівством.
Як і Айнури, Валари були божественними, безсмертними духами, які не мали фізичного тіла і могли залишатися невидимими. Незважаючи на це, вони часто приймали форми людей, ельфів чи інших уособлень природи.
Дехто називав Валарів "богами", але, насправді, вони були посланцями або регентами Ілуватара, і їм самим не можна було поклонятися.[1] Їхня головна мета полягала не у володарювання над Дітьми Ілуватара, а, радше у служінні та настановах.[2] Валарам було заборонено позбавляти чи керувати волею Дітей Ілуватара, вбивати чи застосовувати проти них будь-яку силу. Вони мали виступати старійшинами та порадниками і аж ніяк не богами.
Як і всі Айнури, Валари були свідками більшої частини історії Арди у баченні Ілуватара, однак навіть вони не знали всього. Певні частини історії та окремі думки Ілуватара, такі як справжня природа та доля Дітей Ілуватара, залишалися прихованими від них.[3]
Імена Валарів та Валієр[]
Існувало чи існує семеро Володарів Валарів і семеро Валієр – Королев чи Володарок. Мали вони різні ймення: мовою ельфів Валінору, мовою ельфів Середзем'я, мовою людей.
Імена Валарів:[]
Манве Сулімо, Старший Король, Правитель Арди, чоловік Варди
Мандос (Намо). Направду ж, Мандосом звали місце мешкання Вала Намо в Амані. Однак, ймення Намо рідко вживали, натомість і його самого називали теж Мандосом. Чоловік Вайре
Ірмо, Вала, котрого зазвичай іменували за назвою його помешкання — Лорієн. Ірмо означає "Жадан" або "Повелитель Жадання"
Тулкас Астальдо, "найсильніший і найвеличніший звитяжець", — котрий прийшов на Арду останнім
Мелькора вже не згадують серед Валарів, а ймення його на Землі замовчують.
Імена Валієр:[]
Варда "Піднесена", "Гордовита"; її також величали Володаркою Зірок. Найвеличніша серед валієр, дружина Манве, мешкала разом із ним на Танікветілі. Як сотворительку Зірок, Варду ще іменували Ельберет, Елентарі, Тінталле.
Яванна, "Дарителька плодів"; дружина Ауле; також звана Кементарі
Нієнна, Володарка жалю та жалоби, сестра Мандоса та Лорієна
Есте, дружина Ірмо (Лорієна); її ім’я означає "Спокій"
Наймогутнішими серед Валарів та Валієр вважалися Дев'ятеро (включно з Мелькором), що звалися Аратарами.
Дев’ятеро їх було, найшановніших і наймогутніших, але один відійшов, отож зосталося Вісім — аратарів, Високих Духів Арди: Манве та Варда, Ульмо, Яванна й Ауле, Мандос, Нієнна й Ороме. Хоча Манве і вважають їхнім Королем і він відповідає за них перед Еру, аратари всі однаково могутні та стоять незрівнянно вище за інших: за валарів і маярів, за решту духів, яких Ілуватар послав у Еа.[4]
Брати Лорієн і Мандос разом згадуються як Феантури або "Повелителі духів".[4]
У Середзем’ї особи Валар були відомі під іншими іменами. По суті, ледь не в кожній мові, у кожної раси існували свої імена для них. Наприклад, на синдарині Варду називали "Ельберет". Люди вважали Валарів богами і, нерідко, поклонялися їм. Ґноми називали Ауле, свого творця, Магалом, а рогірими знали Ороме, як Бема. В той же час, на квенья Ороме звали Альдарон.
Стосунки та шлюби[]
У задумі Еру, одні Валари були братами і сестрами, а інші були парами. Саме Валари першими практикували шлюб, а пізніше передали свій звичай ельфам. Останнім шлюбом серед Валар (єдиним, що відбувся у світі) був шлюб Тулкаса та Несси на Альмарені.
Історія[]
Часи до Відліку Часу[]
Спочатку Еру сотворив із думки своєї Айнурів, які склали перед лицем його Музику. В Музиці тій і було закладено початок Світу. Еру втілив Музику Айнурів у життя і вона стала видимою, наче світло серед темряви. Чимало Айнурів зачарувала краса Світу і його історія, початок і розвиток якої вони побачили неначе у видінні. Тож Ілуватар перетворив їхнє видіння на Буття, і примістив його серед Порожнечі. Ілуватар послав Таємничий Вогонь горіти в серці Світу, і нарік той Світ Еа.
Серед Айнурів знайшлися ті, хто безмежно полюбив той Світ і побажав залишитися в ньому, жити в ньому, творити його. Саме їм випало його збудувати і своєю працею втілити побачене видіння. Невідомо скільки пройшло часу, однак в підсумку постала Арда, Земне Королівство. Тоді Айнури прибралися в одіж земну, і спустилися на Землю, і там оселилися.[5]
Докладніше про створення Арди, читайте головну статтю: Арда
Отже, коли Валари зійшли на Землю, між Манве та Мелькором зчинилася битва. Війна та почалася ще до того, як було остаточно сформовано Арду, раніше, ніж з’явилося те, що росте чи ходить по землі. Довгий час перевага залишалася на боці Мелькора, адже він був наймогутнішим з Валарів. Почувши про битву на допомогу Валарам прийшов дух великої сили та відваги – Тулкас.
З його допомогою Мелькора було переможено і відкинуто в зовнішню темряву. Тулкас же залишився і став одним із валарів Королівства Арди, а Мелькор на довгий час зачаївся. Після того Валари продовжили формувати Світ і згодом були створені Два Свічада, які освітлювали Землю. Доки могутні духи впорядкували моря, сушу та гори, Яванна посадила давно винайдене насіння і так з'явилися міріади рослин, великих і маленьких. Потім з'явилися звірі і оселились у зелених рівнинах чи в річках і озерах. Природа Арди розквітла і буяла під світлом Свічад.
Задоволені своєю працею, Валари поставили першу домівку свою на острові Альмарен і тривалий час навколо панував мир та краса.
Творіння Валарів не оминув своєю увагою Мелькор. Побачивши красу, що створили могутні духи, він зажадав відняти її у них і встановити повний контроль над Ардою і самотужки керувати Земним Королівством. Він знищив Свічада і зіпсував викоханий Валарами світ. Мелькор наскочив зненацька і Валари не були готові до цього, тож духам довелося відступити до Аману, де вони заснували Валінор.[6]
Поблизу золотих воріт міста Валімар, Валари зібралися біля Маганаскару, де у світлі молодесеньких паростків Двох Дерев провели раду і прийняли одні з найважливіших рішень в історії Еа. Тоді ж і розпочалися Дні Блаженства у Валінорі; й так було започатковано Відлік Часу.
Доки Валари мешкали у Валінорі, більша частина Арди залишалася під покровом темряви та під контролем Мелькора. Здавалося, що таким і залишатиметься розподіл територій, аж доки біля озера Куївієнен не пробудилися Первородні, перші Діти Ілуватара. На них, майже випадково натрапив Ороме і дізнався, що квендам загрожує Мелькор, який дізнався про пробудження ельфів першим. Тоді Вала відправився у Валінор, де на нараді було вирішено дати Мелькору відсіч і захистити ельфів.
Так розпочалася Битва Сил, наприкінці якої Мелькора було ув'язнено. Протягом трьох валіанських століть, Мелькор залишався ув'язненим в Валінорі і час цей називався Днями Блаженства.
Валари запропонували Первородним переселитися у Валінор і частина ельфів погодилася. Тож протягом першого століття Років Дерев ельфи дісталися Валінору, здійснивши Великий похід, і були побудовані міста в Ельдамарі. Під час другого століття в Ельдамарі народилося багато видатних ельфів та ельфійок, а крім того, Феанор створив Тенґвар та безліч інших винаходів, серед яких були і Сильмарили. Під час третього століття був побудований Менеґрот, а нандори досягли Белеріанду.
Протягом трьох валіанських століть Валари радо вітали Ельдарів у Валінорі і ті процвітали під світлом Двох Дерев.
Затьмарення Валінору[]
Після трьох сотень років ув'язнення Мелькор представ перед Манве і вимолив собі пробачення. Однак, каяття його не було щирим. За допомогою хитрощів та брехні Мелькор посіяв між Валарами та Ельдарами перші зернятка розбрату, що, згодом, зіграли вирішальну роль у подальших подіях. Володар Темряви разом із своєю поплічницею Унґоліантою знищили Дерева Валінору і Благословенний Край потонув у темряві. Після знищення Двох Дерев, їхнє світло залишалося лише в Сильмарилах, що їх викував Феанор незадовго до Затьмарення Валінору. Тоді Яванна звернулася до Феанора з проханням дати їй, бодай, дещицю Світла, щоб вона змогла відродити Дерева, доки не вичахло їхнє коріння, однак гордий Феанор відмовив. Йому здавалося, ніби він оточений ворогами, і тоді Феанор пригадав слова Мелькора: "Сильмарили в небезпеці, якщо ними заволодіють валари".
Поки тривала розмова Валарів з Феанором, Мелькор вкрав Сильмарили, а крім того ще й вбив батька Феанора Фінве. Дізнавшись про це, Феанор вирішив відправитися за Мелькором. Крім того, буремний нольдор звинуватив Валарів у діяннях Морґота. Він був переконаний, що Валари заздрять його майстерності і не здатні убезпечити від Ворога ні Ельдарів, ні власне володіння.
В підсумку, Феанор підбурив нольдорів на Вихід з Валінору і чимало родів пішли за ним у Вигнання.
"Ми-бо підемо далі, ніж заходив Ороме, витриваємо довше, ніж Тулкас: ми ніколи не відступимося від гонитви. Підемо за Морґотом хоч на край Землі! Його чекають війна та невмируща ненависть. Але коли ми переможемо і повернемо Сильмарили, то ми — і тільки ми — будемо володарями незаплямованого Світла та господарями блаженства і краси Арди. Жоден інший народ не витіснить нас!"
–Феанор у Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про вихід нольдорів
Втаємничення Валінору та Війна Гніву[]
Після Виходу нольдорів, Валари, з останніх живих плодів Тельперіона та Лауреліни, створили Місяць та Сонце, щоб вони освітлювали Середзем'я і призначили двох Маяр керувати ними. Після того, як Мелькор спробував знищити Місяць, валари укріпили Валінор і втаємничили його. З цих пір Валінор став недоступним для Морґота, а крім того, також і для нольдорів, які пішли за Феанором у Вигнання.[7]
Феанор своїми словами та вчинками глибоко ранив Валарів і більшість з них, фактично, відвернулися від народів Середзем'я, які натерпілися чимало лиха від Мелькора. Хоча деякі Валари все ж звертали свій погляд на ельфів. Так, наприклад, Ульмо підказав Турґону та Фінроду приховати свої королівства та направив Туора до Ґондоліна як посланця Турґона.
Ближче до кінця Першої епохи, Еаренділ порушив наказ Валар та вирушив до Валінору. За допомогою Сильмарила він проминув Тіні й дістався до Крайнього Заходу, ставши послом водночас і ельфів, і людей. Еаренділ пав на коліна перед Валарами і попросив їх про допомогу. Валари відповіли на його прохання і так розпочалася Війна Гніву, в ході якої Мелькора було остаточно знищено.[8]
Дорога до Валінору знову відкрилася для всіх ельфів, включно із Аварами.
Нуменор: народження і падіння[]
Під час Війни Гніву, коли було остаточно подолано Морґота і знищено Танґородрім, едайни боролися на боці валарів, тоді як безліч інших людей воювали за Морґота. Через це валари на певний час відвернулися від людей Середзем’я, котрі не прислухалися до їхніх закликів і обрали собі повелителями Морґота і його приспішників. Однак, коли Манве вигнав Морґота і замкнув його поза Світом, валари зібралися на раду, щоби вирішити долю грядущих віків. Ельдарів вони закликали повернутися на Захід, і ті, хто прислухався до закликів, оселилися на Острові Ерессеа.
Отцям Людей із трьох вірних домів, які боролися проти Мелькора також дісталася багата винагорода. До них зійшов Еонве й навчив їх мудрості, а крім того, дарував їм дужу силу та тривале життя. Крім того для Едайнів валари створили острів, окремий від Середзем’я та Валінору. Оссе підійняв цю землю з глибин Великої Води, Ауле облаштував, а Яванна збагатила. Ельдари принесли туди з Тол-Ерессеа квіти і водограї. Землю ту валари нарекли Андором, Дарованим Краєм.
Самі ж Едайни назвали ту землю Еленна, а ще — Анадуне, що означало Вестернес, Нуменор — високоельдарською мовою.
Наділивши едайнів дарами, валари в той же час, наказали їм не потикатися далі на Захід, натомість, зосередитися на відбудові свого королівства. Довгий час нуменорці домінували у Середзем'ї, однак заборона відвідувати Валінор та страх смерті зробили свою справу: нуменорці почали заздрити валарам і першим, хто відкрито продемонстрував своє змінене ставлення до валарів був Тар-Атанамір. У дні його правління Королівство Нуменор існувало вже понад дві тисячі років і сягнуло зеніту блаженства, якщо не могутності.
Кілька поколінь потому Нуменор потрапив під згубний вплив Саурона, який зрештою переконав короля Ар-Фаразона виступити війною проти валарів. Король Нуменору зібрав величезний флот і виступив проти валарів, щиро переконаний в тому, що досягнувши берегів Аману здобуде собі безсмертя. У відповідь на таку зухвалість, валари не лише знищили флот Ар-Фаразона, а й стерли з лиця Землі острів Нуменор. Крім того, страшна катастрофа змінила самі обриси Світу і навіть форму Арди.
Ілуватар відвів Великі Моря на заході Середзем’я та Пустельні Землі на сході, й сотворено було нові землі та моря, і світ зменшився, бо Валінор та Ерессеа було перенесено з нього в царину втаємниченого.
Після знищення Нуменору, Невмирущі Землі було вилучено з Арди, щоб люди більше ніколи не змогли дістатися до них, і лише ельфи могли потрапити туди Прямим шляхом і на кораблях, здатних вийти поза межі Кіл Світу.[9]
Третя епоха[]
Хоч якби не розчаровували валарів люди та ельфи, їхній погляд, все-одно, був прикутий до Арди, Земного Королівства. З настанням Третьої епохи, Тіні продовжували ширитися Середзем'ям і це непокоїло валарів.
Порадившись, вони вирішили надіслати у Середзем'я Істарі, Чарівників, що були маярами. Чарівники утворили Орден і протистояли Саурону аж до його загибелі наприкінці Третьої епохи.[10]
Пророцтво[]
Подейкують, що з плином часу, пильність валарів буде втрачено і Темний Лорд, зрештою, повернеться з Порожнечі, знайшовши шлях через Браму Ночі. Валари знову битимуться з ним у Даґор-Даґорат і тоді світ буде знищено. В той же час в пророцтві говориться про те, що Айнури разом з Ельфами та Людьми заспівають Музику і Музика ця буде більшою за Першу. Однак, навіть Айнури нічого не знають про цей Другий Світ чи Другу Музику.
Етимологія[]
Слово vala на квенья означає "(янгольська) сила" і походить від кореня BAL, що має відношення до могутності та влади. Первісна квендська форма цього слова була bálā, мн. bal-ī.[11] Споріднені слова передбачають авторитет чи божественність, напр. vala – "правити".[12]
Слово "Валар" відображено у назві дня Валанья, а також в особистих іменах, на кшталт Валандур або Валанділ. Крім того, Валар називається 22-й символ Тенґвару, що позначає літеру "В".
Джерела[]
↑J.R.R. Tolkien; Humphrey Carpenter, Christopher Tolkien (eds.), The Letters of J.R.R. Tolkien, Letter 156, (dated 4 November 1954)
↑Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Айнуліндале, Музика Айнурів
