Валакар (англ. Valacar) — двадцятий король Ґондору.
Життєпис[]
Валакар народився у 1194 році Третьої епохи і був сином короля Ромендакіла II.
Дев'ятнадцятий король Ґондору Ромендакіл II симпатизував північанам і вбачав у них могутніх союзників. Саме тому у 1250 році Третьої епохи, Ромендакіл вирядив свого сина Валакара на Північ у Рованіон, щоби той пожив певний час у Відуґавії як посол та вивчив мову, поведінку і політику північан.
Валакар прикипів душею до північних земель і тамтешнього народу. Він вивчив їхні звичаї та мову, а крім того, ще й закохався у доньку Відуґавії, панну на ім'я Відумаві. Дівчина відповіла взаємністю і молоді скоро побралися. Власне, той шлюб і породив згодом Родинні Чвари.[1]
У Валакара та Відумаві народився син, якого на Півночі прозвали Вінітар’я, а в Ґондорі називали — Ельдакар.
Після смерті короля Ромендакіла II, Валакар успадкував трон Ґондору. Він повернувся у Південне Королівство і привіз із собою свою сім'ю: дружину Відумаві та сина Ельдакара. Дворяни холодно зустріли свою королеву і майбутнього спадкоємця трону — принца Ельдакара.
- "Вельможі Ґондору і раніше з недовірою ставилися до появи серед них північан; а щоби спадкоємець корони чи син Короля одружився з представницею нижчої та чужинської раси – то була річ нечувана. Тож коли Король Валакар постарів, у південних провінціях спалахнув бунт."
- –Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона
Справа в тому, що більшість дворян побоювалися "розводити" кров дунедайнів. Вони вважали, що Валакар вчинив нерозумно, послухавши поклик серця і одружившись на Відумаві. Адже якими б відданими не були північани, вони не були дунедайнами, а значить не несли в собі ту іскру мудрості Вірних та, що найважливіше, не мали дар довголіття.
Відумаві була чудовою та шляхетною володаркою, проте прожила недовго (адже так веліла доля звичайних людей), тому дунедайни побоювалися, що її нащадки успадкують од неї цю рису і не посядуть величі Королів Людей. А ще вони не бажали визнавати за свого володаря її сина, котрий хоч і звався Ельдакаром, усе ж народився в чужій країні й замолоду іменувався мовою материного народу — Вінітар’я.[1]
Король Валакар помер у 1432 році Третьої епохи, у віці 238 років. Після його смерті в Південному королівстві розпочалася боротьба за трон, що увійшла в історію як Родові Чвари.