Білі гори (англ. White Mountains) або Еред-Німрайс (синд. Ered Nimrais) — великий гірський хребет, що лежав між Роганом на півночі та Ґондором на півдні, а також та ґондорським краєм Анорієн.
Географічні особливості[]
Білі гори — другий за протяжністю гірський хребет Середзем'я. Пасмо гір тягнулося із заходу на схід впродовж 600 миль (965 км.). Гори утворювали природний кордон між Роганом та Ґондором. Враховуючи те що більшість вершин були покриті снігом, їхня висота становила аж ніяк не менше 9500 футів (2900 м.). Гори були практично непрохідними, єдиним перевалом була Стежина Мерців, що починалась поблизу Гірського Скиту і вела до пагорба Ерех у верхів'ях річки Мортонд.
Білі гори, мапа Середзем'я
Важливі вершини[]
Найвищими і найбільш важливими вершинами Білих гір, із заходу на схід були: Тризуб, Твердий Ріг, Двімоберґ, Іренсаґа, Галіфірієн, Каленад, Мін-Ріммон, Ерелас, Нардол, Ейленах, Амон-Дін, Міндоллуїн та Амон-Тіріт. Біля підніжжя Тризуба була розташована долина Гельмів Яр, за якою, у відрогах гори знаходилися Сяйливі печери. Три вершини (Твердий Ріг, Двіморберґ та Іренсаґа) оточували Луки Фірієн, а в горі Двімоберґ брала свій початок Стежина Мерців.
Галіфірієн, Каленад, Мін-Ріммон, Ерелас, Нардол, Ейленах, Амон-Дін були стратегічно важливими вершинами адже саме на них розташовувалися сигнальні вогні, Вогні Ґондору. Правителі Мінас-Тіріту збудували сигнальні вогнища на вершинах довколишніх гір уздовж двох кордонів і тримали пости на цих точках, де свіжі коні завжди були готові нести гінців до Рогану на півночі чи до Бельфаласу на півдні з проханням про допомогу у разі великої небезпеки.
- "Уперед, Тінеборе! Мусимо поспішати. Часу обмаль. Поглянь! Вогні Ґондору запалені і кличуть на допомогу. Війна спалахнула. Бачиш, он там полум'я на Амон-Діні, вогні на Ейленасі; й вони ширяться далі на захід: Нардол, Ерелас, Мін-Ріммон, Каленад і Галіфірієн на кордоні Рогану."
- –Ґандальф Сірий
Річки[]
Чимало річок брали свій початок у Білих горах.
На західній стороні гір, з півночі на південь бігли наступні потоки:
- Адорн
- Лефнуї
На північній стороні, з заходу на схід:
- Сніжиця
- Мерінґ
- Струмок Паді
На південній стороні, з заходу на схід:
- Ґілраїн
- Мортонд
- Еруї
- Келос
- Кіріл
- Рінґло
Історія[]
Легенди корінних народів розповідали про велетнів, що створили Білі гори, аби не дати людям проникати на їхні землі біля Моря. Подейкують, один із них, велетень на ім'я Тарланґ невдало впав і зламав собі шию. В тому місці утворився Перешийок Тарланґа, а голова гіганта утворила – Дол-Тарланґ. За легендою Тарланґ ніс кілька великих каменів і після падіння вони розсипалися, утворивши Кул-Велеґ і Кул-Бін.[1]
Мешканці[]
Протягом історії Білі гори населяли переважно люди, включаючи друедайнів, сірян, рогіримів і ґондорійців. Крім того гори населяли і орки, а в Четвертій епосі – ґноми. Друедайни жили вздовж північних підніж Білих гір, залишивши по собі таємничі статуї, відомі як Пукелі. Пізніше вони переселилися в ліс, відомий як Друаданський ліс.
У Другу Епоху Білі гори заселяли інші корінні народи, серед них найбільш відомими були сіряни і горяни, які, в епоху Чорноліття, поклонялися Саурону. Після заснування Арнору та Ґондору, горяни присягнули на вірність Ісілдуру, однак зрадили його і були прокляті. Відтоді вони стали Клятвопорушниками. Долина на південній стороні Білих гір перебувала під владою короля Ґондору, а лорди Долини Чорнокорінної, Долини Рінґло, Тумладену та Лоссарнаху були вірними підданими Ґондору.[2] Від ТЕ 2510 р. північні долини та пагорби Білих гір перейшли під владу рогіримів, могутніх володарів коней з Півночі. Вони оселилися в Гельмовому Яру, Долині Капища та Гірському Скиті, а також у Ґрімслейді та побудували свою столицю Едорас південніше підніжжя Білих гір.
Після Битви при Азанульбізарі в ТЕ 2799 р. тисячі орків втекли на південь і два покоління турбували своїми набігами Роган. Незважаючи на те, що рогіримам вдавалося відбивати їхні атаки, деякі загони орків досягли гір і засіли там у засідках. Король Балда разом із усіма своїми людьми, був убитий, коли потрапив у пастку до орків на гірській стежині дорогою з Гірського Скиту.[3]
На початку Четвертої Епохи Ґімлі, син Ґлоїна, очолив колонію ґномів і оселився в Сяйливих печерах, красу і цінність яких він виявив під час Битви при Горнбурзі.[4]
Етимологія[]
Ered Nimrais - синдарська назва: Ered ("гори") і Nimrais ("білі вершини").
Джерела[]
- ↑ Дж.Р.Р. Толкін, Номенклатура «Володаря перснів», пропущений запис, цитований у Вейна Гаммонда, Крістіни Скалл, The Lord of the Rings: A Reader's Companion, стор. 536-7
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Мапи
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королі Марки, Друга династія
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, ІІІ. Народ Дуріна