Братовбивство в Альквалонде (англ. Kinslaying at Alqualondë) — кривава різанина, під час якої нольдори вбили безліч телерів. Подія відбулася в гавані телерів Альквалонде. Про Братовбивство в Альквалонде детально розказано в жалобній пісні, званій Нольдоланте, "Падіння Нольдорів", яку перед своїм загадковим зникненням склав Маґлор.
Передумови[]
У Дні Блаженства в Валінорі, в 1495 р. Морґот убив короля Нольдорів Фінве і вкрав Сильмарили, що їх зробив Феанор, знищивши, крім цього, й джерела чарівного світла Валінору – Дерева Валарів. Феанор підбив Нольдорів свого Дому вчинити заколот проти Валарів, підозрюючи останніх у зраді і ворожих намірах супроти всіх ельфів. Феанор надумав "звільнити" свій народ від влади Валарів і переслідувати Морґота, що втік у Середзем'я, для того аби повернути Сильмарили і помститися за батька.
Братовбивча битва[]
Єдиний можливий шлях у Середзем'я пролягав через Белеґаер, а для того аби перетнути Велике Море нольдорам потрібні були кораблі. Феанор прийшов до Альквалонде і спробував переконати ельфів-мореплавців – телерів долучитися до їхнього походу. Однак серця телерів не були сплюндровані злом, що його посіяв у серці Феанора Морґот, тож вони відмовилися залишати береги Валінора і допомагати в будь-чому нольдорам, адже ті образили Валарів, яким телери залишалися вірні.[1]
Тоді Феанор пішов геть і доти сидів попід мурами Альквалонде, доки зібралося його воїнство. Коли ж він вирішив, що військової сили в нього вже вдосталь, то подався він до Лебединої Гавані й, одбираючи силоміць кораблі, які стояли на якорі, взявся укомплектовувати їх своїми воїнами. Втім, телери намагалися чинити опір і стримували його наступ, скинувши чимало Нольдорів у море. Тоді зблиснули мечі й на кораблях закипіла люта битва. Тричі відступав народ Феанора, багато вбитих було з обох сторін; однак авангард Нольдорів підтримали Фінґон і передовий загін рушення Фінґолфіна, — той, надійшовши, угледів, що розпочалася битва й рід його зазнає поразки, і кинувся у бій, до пуття не з’ясувавши, в чому причина сварки; декотрі зі щойно прибулих подумали навіть, ніби телери, за наказом валарів, улаштували засідку на Нольдорів.
Врешті-решт телерів було переможено, і чимало альквалондських мореплавців загинуло там жорстокою смертю. Адже нольдори стали несамовитими та відчайдушними, а телери були слабші за них і зі зброї мали тільки тонкі луки. Тоді нольдори, як уміли, взялися за весла відвойованих кораблів й повели судна вздовж узбережжя на північ. І Олве волав до Оссе, але той не прибув, адже валари заборонили силоміць утримувати Нольдорів од втечі. Та Уінен оплакувала телерів-мореплавців; і море у гніві нахлинуло на вбивць, так що чимало кораблів було розтрощено, а всі ті, хто був на них, потонули.[1]
Наслідки[]
Більшість Нольдорів таки врятувалась, і, коли буря стихла, вони продовжили подорож: декотрі — кораблями, інші — суходолом; але довга їхня дорога ставала дедалі лиховіснішою. І коли, зрештою, добулися-таки вони до північних рубежів Заповідного Володіння біля кордонів холодних узгір’їв Араманського пустища угледіли ельфи темну постать. Легенда стверджує, ніби то був сам Мандос, найвеличніший герольд Манве. Нольдори почули гучний голос і він наказав їм зупинитися та слухати. Всі завмерли і стояли непорушно, і з краю в край нольдорського рушення линув той голос, виголошуючи прокляття і пророцтво, назване Північним Пророцтвом, Судьбою Нольдорів. Багато лиха віщували похмурі слова, проте нольдори зрозуміли їх тільки тоді, коли страшні біди вже спіткали їх. Братовбивча битва в Альквалонде мала жахливі наслідки і відлуння їхнє чути було впродовж наступних тисячоліть.[1]
- "Незліченні сльози судилося вам пролити; валари-бо відмежують Валінор од вас, а вас — од Валінору так, аби за гори не перелетіло навіть відлуння ваших тужливих нарікань. Хоч куди би рушив Дім Феанора, від Заходу й аж до крайнього Сходу йому не уникнути гніву валарів, як не уникнути його і Феаноровим послідовникам. Обітниця верховодитиме ними, та все ж не сповнить надій, а буде натомість щоразу вихоплювати з рук ті скарби, що їх вони заприсяглися здобути. На лихе обернеться кожен добрий зачин; і причиною цього стануть родинна зрада і страх перед зрадою. Довіку їм буть Ізгоями."
- –Мандос у "Сильмариліон", Про вихід нольдорів
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 1,2 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Про вихід нольдорів