“ В Утумно Мелькор зібрав побіч себе демонів — духів, котрі спершу, в дні слави, пристали до нього, а згодом, у час падіння, найбільше до нього уподібнились: у серцях їхніх палав вогонь, за одежу їм правила темрява, страх прокладав їм путь; і мали вони батоги з полум’я. — Про прихід ельфів і поневолення Мелькора”
Бальроґи (англ. Balrogs) — маяри, що були навернені та зіпсовані Морґотом під час створення Арди. Могутні та величні створіння, що були оточені темрявою та мали батоги з жаского полум'я. Відомими бальроґами були Ґотмоґ, убитий Ектеліоном, і Прокляття Дуріна, убитий Ґандальфом.
Історія[]
Бальроґи, яких також називають Валараукари, спершу були Айнурами, створеними Ілуватаром. Після розбрату при створенні Музики Айнурів, Мелькор відвернувся від інших, зійшов в Арду, однак був він не один. Багато маярів, заворожені його блиском у дні величі, залишилися при ньому вірними васалами й зійшли з ним у темряву; інших же він згодом навернув до себе на службу брехнею та зрадницькими подарунками.
Одними з таких страхітливих духів і були валараукари — вогняні батоги, котрих у Середзем’ї називали бальроґами, демонами жаху.[1]
Бальроґи набули подоби демонів із вогненними серцями та вогняними батогами. Мелькор зібрав їх навколо себе після падіння Двох Свічад, і вони оселилися разом з ним в Утумно.[2] Коли ця фортеця була зруйнована валарами, вони втекли на захід і сховалися в печерах та копальнях Анґбанда, чекаючи на повернення свого господаря.[3]
Ґотмоґ проти Фінґона
Коли через багато років Морґот і Унґоліанта втекли з Валінору разом із Сильмарилами, бальроґи все ще чекали на свого господаря в Анґбанді. Вже в Середзем'ї, між Унґоліантою і Мелькором виник розбрат через світло Сильмарилів і павучиха обплутала Темного Лорда своєю павутиною, наміряючись задушити. Мелькор був знесилений і з вуст його вирвався страхітливий крик, який луною відбився від гір. Бальроґи почули його і кинулися на допомогу.
Проминувши Гітлум, бальроґи помчали в Ламмот, неначе вогняна буря. Полум’яними батогами вони роздерли павутиння Унґоліанти, вона перелякалася і кинулася навтьоки, відригуючи чорні випари, щоби заховатись у них.[3]
Ельфи вперше зіткнулися з бальроґами під час Даґор-нуїн-Ґіліату, коли нольдори-вигнанці повернулися до Середзем’я наприкінці Першої Епохи. Після перемоги нольдорів над силами Морґота, Володар ельфів Феанор кинувся до Анґбанда, щоб навіки покінчити з Мелькором, але назустріч йому виступили бальроґи.
На рубежах Дор-Даеделоту — землі Морґота, — Феанора з кількома соратниками оточили вороги. Довго та безстрашно боровся ельф, хоч одежа на ньому палала й на тілі було чимало поранень; але, зрештою, Ґотмоґ, Володар Бальроґів, прибив його до землі і смертельно поранив.[4]
Ґлорфіндель б'ється проти бальроґа
Під час Війни Самоцвітів, Морґот тільки один раз залишив стіни своєї фортеці. Натомість, у бій він посилав бальроґів. Двоє з них були вбиті під час Падіння Ґондоліна: Ґотмоґа порішив Ектеліон, ще одного — Ґлорфіндель.
Після Війни Гніву деякі бальроґи змогли уникнути знищення та сховалися глибоко під землею, у недоступних місцях, біля самого коріння землі. З того часу про жодного з них не було чути аж до Третьої Епохи. У ТЕ 1980 році, ґноми Кгазад-думу мимоволі пробудили бальроґа, що згодом став відомий як Прокляття Дуріна.[5]
У ТЕ 3019 році, під час Пошуків Судної гори, загін Братства Персня був змушений піти шляхами Морії. Там вони натрапили на Прокляття Дуріна і Ґандальф вступив з ним у страшний бій, в результаті якого переміг бальроґа ціною власного життя.[6]
Інші версії легендаріуму[]
У найдавнішій версії легендаріуму в "Книзі втрачених оповідань" бальроґи згадуються в деяких історіях, але вони відіграють важливу роль лише в першій, яка була описана в творі "Загибель Ґондоліна. Деякі деталі про бальроґів залишилися в пізніших версіях, тоді як інші були опущені. Серед них ті, де бальроґів було змальовано зі сталевими кігтями, а також у залізних обладунках та шоломах.
Кількість бальроґів[]
Спочатку передбачалося, що Бальроґів буде величезна кількість. Однак, з плином часу, Легендаріум ставав більш досконалим і внутрішньо послідовним, а Бальроґи жахливішими. Через це, в фінальному варіанті, їхня кількість було суттєво зменшена. Наприкінці Толкін заявляв, що Бальроґів, ймовірно, було "щонайбільше сім".
Етимологія[]
Назва «балроґ» походить з синдарину і перекладається як "Могутній Демон". Мовою квенья їх назва звучала як Валарауко — для однини та Валараукари — в множині.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Валаквента
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про прихід ельфів і поневолення Мелькора
- ↑ 3,0 3,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про вихід нольдорів
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про повернення нольдорів
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток Б. Третя Епоха
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Міст Кхазад-Думу