Артамір (англ. Artamir) — старший син і спадкоємець короля Ондоґера.
Життєпис[]
Точна дата народження Артаміра невідома, то напевно можна сказати, що подія ця сталася до 1896 року Третьої епохи (зазначений рік народження молодшої сестри Фіріель). Артамір був старшим сином короля Ондогера і спадкоємцем трону Ґондора. Він також був старшим братом Фараміра та Фіріель.
Діти Ондогера народилися у важкі для Ґондору часи. Народи східного та південного Рованіону перебували у рабстві племен Візників, а кордони Ґондору тепер посунулися до Андуїну й Емин-Муїлу. Крім того, саме в ті часи до Мордору повернулися назґули.[1]
Доки Артамір ріс зі своїм братом та сестрою, його батько Ондоґер намагався бодай трохи відновити сили Ґондору. Візники, після поразки завданої їм королем Калімехтаром, теж не спішили продовжувати ескалацію і впродовж 45-ти років конфлікт перебував у замороженому стані. У 1944 р. Третьої епохи Візники уклали угоду з гарадрімами та варяґами з Ханду (з якими вони раніше ворогували) і вирішили напасти на Ґондор з обох боків.
Ватажок Еотеоду Фортвіні послав своїх людей до батька Артаміра, короля Ондогера, і попередив давніх друзів та союзників про можливий напад східнян, адже останнім часом Візники все частіше нападали на південні регіони земель, на яких в той час мешкали еотеоди.[2] Ґондорці зібрали військо, однак, це була невелика армія.
Тож коли у ТЕ 1944 р. величезне військо східнян та гарадримів напало на Ґондор, королівство хоч і у було готовим, та сил мало набагато менше, ніж вимагала війна.
Північну армію Ґондору самотужки очолив король Ондогер і разом з ним і був Артамір. За рішенням Ондогера, меншу армію, Південну, очолював член Королівського дому Еарніл (нащадок молодшого сина короля Телумехтара Аркір'яса) і вона дислокувалася у Пеларґірі, в той час як молодший брат Артаміра, Фарамір, мав чекати на завершення битви в безпечному місці, щоб у разі поразки армії Ґондору, принаймні один син Ондогера залишився живим, тож молодшого Фараміра, по суті, було усунено від командування.
Отже, у 1944-му році, король Ондогер разом із Артаміром повели Північну армію на північ через Ітілієн, плануючи розгорнути бій поблизу плато Даґорлад. На жаль, візники рухалися швидше і були більш згуртовані, ніж очікувалося.
Вони пройшли вздовж Еред-Літуї та завдали удару перш ніж армія Ґондору змогла організувати повноцінну оборону. В ході жорстокої битви, загін візників переміг королівську гвардію і вбив Ондогера і Артаміра. Битву ту назвали Трагедією під Моранноном.[3][4]
Артамір був старшим сином короля Ондогера і спадкоємцем трону Ґондора. З його смертю корона мала перейти до його молодшого брата, Фараміра і король Ондогер на це і розраховував, коли усував молодшого сина від командування. Однак сталося не так, як планував король. Фарамір теж загинув на війні з візниками.
У тій війні участь брала не лише армія Ґондору. Війська Півночі теж прийшли на допомогу Південному Королівству, очолював їх Фортвіні, а разом з ними билися і воїни з правого крила північної армії Ґондору на чолі з Капітаном Мінохтаром, що був небожем короля Ондогера. Саме йому у розпал битви принесли тіло молодшого сина короля – Фараміра. З'ясувалося, що Фарамір знехтував наказом свого батька, адже був воїном мужнім і не звик ховатися від битви. Тож він перевдягнувся в одяг воїнів еотеоду і долучився до битви проти візників, де й поліг з мечем в руках.
Сам Мінохтар теж загинув під час битви, не пережила її і неназвана сестра короля Ондогера, мати Мінохтара. Тож трон Ґондору залишався порожнім.
Після смерті Ондогера та його синів Арведуї з Північного Королівства заявив про свої права на корону Ґондору – адже він був прямим нащадком Ісільдура і чоловіком Фіріель, єдиної вцілілої дитини Ондогера. Проте його претензії відхилили. І сталося це головно через Пелендура, Намісника Короля Ондогера.
- "– Корона та королівська влада в Ґондорі належать винятково спадкоємцям Менельдила, Анаріонового сина, котрому Ісільдур залишив це володіння. У Ґондорі спадкове право переходить лише від батька до сина, і, наскільки нам відомо, в Арнорі діють такі самі закони."
- –Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона
І Рада Ґондору шукала претенда на престол серед "своїх". Так, на корону претендував іще й Еарніл – звитяжний капітан із Rоролівського дому; тож зі згоди всіх дунедайнів Ґондору на престол посадили саме його.
Він був сином Сіріонділа, онуком Кальмакіла, сина Аркір’яса, брата Нармакіла II. Арведуї не наполягав на своєму, адже не мав ані влади, ні бажання оскаржувати вибір дунедайнів Ґондору; проте нащадки не забули про його вимогу навіть тоді, коли минув час їхнього королювання. Бо в ту пору наближався занепад Північного Королівства.
Етимологія[]
Ім'я Артамір має квенійське походження і означає "Шляхетний коштовний камінь".[5]
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, "Кіріон та Еорл і дружба Ґондору і Рогану"
- ↑ Насправді, в роботах Толкіна не згадується назва тієї битви. Дослідники творчості письменника дали їй назву "Трагедія під Моранноном", щоб унормувати історичні події і уникнути можливої плутанини.
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Додаток В. Третя Епоха, 1944 рік
- ↑ Paul Strack, "Q. Artamir m.", Eldamo - An Elvish Lexicon (accessed 28 July 2021)