Араґорн ІІ Елессар (англ. Aragorn II Elessar) - дунедайн, син Араторна II і Ґілраен, 16-й вождь дунедайнів Півночі, прямий нащадок Ісільдура, старшого сина Елендила.
Опис[]
Єдиний законний спадкоємець трону Ґондора наприкінці Третьої епохи. Третя і остання в історії Середзем'я людина, що вступила в шлюб з ельфійської дівою — його дружиною і королевою стала Арвен Андоміель, дочка Ельронда. Араґорн став найвеличнішим з людей своєї епохи – він очолював Людей Заходу у війні проти Темного Володаря Саурона і допоміг знищити Єдиний Перстень Влади (був одним з дев'яти членів Братства Персня), а після перемоги у Війні Персня возз'єднав королівства Арнор і Ґондор в єдину державу.
Життєпис[]
Ранні роки[]
Араґорн народився першого березня ТЕ 2931 р. і був сином вождя дунедайнів Араторна II та Ґілраен Прекрасної. Батько загинув в сутичці з орками, коли Араґорну було всього два роки. Ґілраен і маленький Араґорн бігли в Рівенділ і були прийняті в будинку Ельронда. Владика ельфів виростив Араґорна як свого власного сина.
За порадою Ельронда, походження хлопчика трималося в секреті, так як Білій Раді стало відомо, що Саурон розшукує спадкоємця Ісільдура. Він отримав ім'я Естель (в перекладі з синдарину "надія"). Перебуваючи в Рівенділі Араґорн дуже зблизився з синами Ельронда: Елладаном та Ельрогіром. Він часто супроводжував їх під час різних поїздок і вони багато чому навчили хлопчика.
У двадцять років, коли Араґорн повернувся з подорожі разом із загоном Елладана і Ельрогіра, Ельронд, відкрив йому його справжнє ім'я і походження. Владика ельфів передав йому також реліквії дунедайнів: Перстень Барагіра і уламки Нарсіла, але скіпетр Аннумінаса залишив у себе, оскільки Араґорну треба було його ще заслужити. Також він передбачив юнакові довге життя і великі діяння. На наступний день, гуляючи по лісу, Араґорн зустрівся з дочкою Ельронда, Арвен, яка нещодавно повернулася з Лотлоріена. Араґорн, заспівав про Берена і Лутіен, назвав її Тінувіель. І з тієї першої зустрічі вони покохали одне одного.[1]
Після зустрічі з Арвен, Араґорн став мовчазним і задумливим, і його мати помітила це. Він розповів їй про свою зустріч з дочкою Ельронда. Ґілраен сказала йому, що він хоче занадто багато, і що Ельронд не погодиться на цей шлюб.
Але і владика ельфів вмів читати в серцях і тому одного разу прикликав до себе Араґорна. Ельронд сказав йому, що його чекають довгі роки випробувань і поки не прийде час і він не стане гідний, не буде в нього ні дружини, ні нареченої. Він також розповів Араґорну про мабутнє своїх дітей, які повинні будуть, врешті-решт, обрати, долю якого народу вони бажають розділити: ельфів чи людей, і свій смуток через можливе розставання з Арвен.
Араґорн-Слідопит[]
Після розмови з Ельрондом і матір'ю, Араґорн покинув Рівенділ і пішов в Дикі Землі. Він прийняв своє справжнє ім'я і став 16-м Вождем дунедайнів Півночі. У 2956 році Т. Е. він зустрівся з Ґандальфом і вони потоваришували. За його порадою, Араґорн почав проявляти інтерес до Ширу і незабаром став відомий в цих землях як Блукач. У 2957-2980 рр. Т. Е. Араґорн чимало подорожував, він служив королю Рогана Тенгелю і Намісникові Ґондора Ектеліону II. Багато що з того, що він зробив, допомогло послабити міць Саурона і, можливо, врятувало життя Людям Заходу у Війні Персня.
В Рогані і Ґондорі деякий час Араґорн був відомий як Торонґіл, Зоряний Орел. Йому вдалося стати одним з найбільш довірених радників Ектеліона II. Торонґіл часто звертав увагу Ектеліона на те, що сила повстанців в Умбарі є великою небезпекою для Ґондору та загрозою для володінь на півдні, яка може стати смертельною, якщо Саурон наважиться на відкриту війну. Отримавши дозвіл Намісника, Араґорн зібрав невеликий флот і непомітно висадився в Умбарі, де знищив більшу частину піратських судів, переміг в поєдинку капітана Гавані і привів флот назад з малими втратами. Повернувшись до Пеларґіра, на превеликий жаль і загальний подив, він не пішов до Мінас-Тіріта, де на нього чекала велика шана.[2]
Торонґіл часто радив Ектеліонові не довіряти Саруману Білому в Ісенґарді, а краще привітніше ставитися до Ґандальфа Сірого.
Однак між Денетором, наступником Ектеліона, і Ґандальфом не було приязні; й після смерті Ектеліона Сірого мандрівника в Мінас-Тіріті зустрічали не дуже гостинно. Пізніше, коли все з'ясувалося, багато хто вірив, що Денетор, який мав гострий розум і був далекоглядніший і вдумливіший, аніж його сучасники, відкрив, ким був насправді той чужинець Торонґіл, і підозрював, що він і Мітрандір збирались усунути його самого від влади.[2]
Після повернення з Умбару, Араґорн переправився через Андуїн і пішов в сторону Мордора. У тому ж 2980 Т.Е., на шляху в Рівенділ, Араґорн відвідав Лотлоріен, і там знову зустрів Арвен. Цілий сезон вони жили там разом. А потім, в День Середини Літа, з благословення Ґаладріель на пагорбі Керін-Амрот Араґорн заручився з Арвен, давши їй в дар реліквію свого будинку — Перстень Барагіра.
Арвен відповідала йому згодою, обіцяючи, що прийме долю смертних. Ельронд дав своєму нерідному синові дозвіл одружитися на його доньці, але тільки після того, як той стане королем Арнору і Ґондору. Тому що тільки король може бути достойним руки Арвен.
Арвен сказала:
— Тінь густішає, та серце моє радіє; бо ти, Естелю, будеш серед великих, чия мужність знищить її.
Та Араґорн відповів:
— На жаль, я не можу цього передбачити, і спосіб, у який це станеться, прихований від мене. Та якщо сподіваєшся ти, то сподіваюсь і я. Цю Тінь я ненавиджу. Але і Сутінки, володарко, також не для мене, адже я смертний, і якщо ти, Вечірня Зоре, залишишся зі мною, тобі теж доведеться зректися Сутінків.
А вона стояла тиха, немов біле деревце, дивлячись на захід, і нарешті промовила:
— Я залишуся з тобою, дунадане, й відвернуся від Сутінків. Але там земля мого народу, там споконвічний дім моїх родичів.[1]
Полювання на Ґолума[]
У 3001 Т. Е., коли Темний Володар продовжував відновлювати свою міць в Мордорі, Араґорн починає надавати допомогу Ґандальфу в пошуках Ґолума. Сірий маг підозрював, що перстень Більбо, знайдене біля озера Ґолума, є насправді Единим Перстнем. У 3007 Т. Е. Араґорн повернувся на деякий час в Еріадор, де в останній раз відвідав свою матір Ґілраен. Вона померла ще до настання весни. У 3017 р. Т. Е., після тривалих пошуків, Араґорн нарешті наздоганав Ґолума в Мертвих Болотах. Намагаючись не попастися на очі шпигунам Саурона, він привів Ґолума до Трандуїла в Морок-ліс. Їхній шлях пролягав через північну частину Емін-Муїлу, далі через Андуїн трохи вище Сарн-Гебіру.
Вони рухалися далі на північ, уздовж краю лісу Фанґорн, через Лотлоріен, вздовж ріки Андуїн, аж доки не досягли скелі Каррок. За допомогою беорнінгів Араґорн разом зі своїм полоненим перетнув річку і досяг кордонів Морок-лісу. 21-го березня вони, нарешті, добралися до Палат Короля Ельфів. Після виснажливої подорожі Араґорн повернувся на Захід. Першого травня він зустрівся з Ґандальфом біля Сарнського Броду вниз по Брендівинній і дізнався про план Фродо Торбина покинути Шир з Перстнем наприкінці вересня. Після цього Араґорн повернувся до своїх справ.
Зустріч з гобітами[]
В Еріадорі Араґорн дізнався від ельфа Ґільдора про появу в цьому краї Чорних Вершників. Також йому стало відомо, що Ґандальф десь пропав і від нього вже довгий час немає жодної звістки. Араґорн і його Слідопити стежили за межами Ширу і Східною Дорогою, але не отримали жодних новин про те, що Фродо покинув Цапокрай.
З гобітами слідопит перетнувся лише в Брі, в таверні "Брикливий поні". Він спостерігав за тим, як невміло гобіти приховують свої імена і наміри тож вирішив брати ситуацію у свої руки. Араґорн спершу представився Фродо і назвався Бурлакою. Він порадив гобіти притримати балачки своїх друзів, а потім став свідком того, як Фродо впав зі столу і зник у всіх на очах.[3]
Після цього інциденту Араґорн зізнався Фродо, що знає його справжнє ім'я, і запросив поговорити. Слідопит розповів Фродо, що Чорні Вершники переслідують його і запропонував свою допомогу і захист. Спершу гобіти не надто довіряли йому, але прочитавши лист Ґандальфа, який власник таверни Ячмінь Кремена забув відправити в Шир, вони вирішили довіритися Араґорну.
Спершу їх невеличкий загін рухався в сторону Арчета по дорозі, а потім попрямували в сторону Амон-Сул. Після поранення Фродо на Вершині Вітрів, Араґон зробив все, щоб врятувати його життя. На щастя, вони зустріли Ґлорфінделя і їм вдалося швидко дістатися до Рівендолу. На Раді Ельронда Араґорн став одним з Братства Персня. Ковалі Останнього Прихистку, перекували для Араґорна зламаний меч його предка Еленділа - Нарсіл; відроджений клинок отримав ім'я Андуріл, Полум'я Заходу.
Очолюючи Братство Персня[]
25 грудня 3018 Т. Е. Хранителі залишили Рівенділ і рушили на Південь. Вони пройшли через Ереґіон, а потім спробували пройти через перевал Багряного Рогу, але у них нічого не вийшло. Араґорн був проти ідеї Ґандальфа йти через копальні Морії. Слідопит попередив мага: "І я кажу тобі: коли переступиш поріг Морії — стережись!".[4] Його слова виявилися пророчими. Ґандальф загинув у битві з Прокляттям Дуріна. Після цього Араґорн очолив загін і вивів його з Морії.
Братство було вражено теплими стосунками між Араґорном і народом Лотлоріену, а також, його дружбою з Владиками Ельфів: Келеборном і Ґаладріель. Перед тим, як покинути Лотлоріен, Ґаладріель подарувала Араґорну чудовий ельфійський камінь, Елессар, як весільний дарунок, пророкуючи його шлюб з Арвен. З тих пір Араґорн носив його, а після коронації прийняв ім'я Елессар.
Коли Братство Персня стало табором на Парт-Ґалені Араґорн стикнувся з важким вибором. Він мав вирішити куди йти далі. Врешті-решт він дійшов думки, що вирішувати долю їхнього походу має Хранитель персня. Фродо усамітнився на Амон-Ген, щоб прийняти важливе рішення. Після загибелі Боромира в бою з уруками Сарумана, Араґорн, Леґолас і Ґімлі вирішили відправитися в погоню за орками і врятувати, захоплених ними, Піпіна і Мері. Вони подолали понад 45 миль менш ніж за чотири дні і зустріли Еомера і його еоред. Принц Рогану дав їм коней і повідав про те, що рогірими перебили всіх орків, які викрали Мері і Піпіна.
Йдучи по слідам гобітів в лісі Фанґорн, вони зустріли там воскреслого Ґандальфа, який тепер називався Білим. Порадившись, вони рушили в Едорас. Після зцілення короля Рогана Теодена і його звільнення від влади Сарумана, "Три Мисливці" разом з рогіримами почали готуватися до війни проти Білого Чаклуна. Людей евакуйували в Гельмів Яр і, трохи згодом, там відбулася велика Битва при Горнбурзі.
Після подій в Ісенґарді, Ґандальф передав палантир його законному власнику – Араґорну. Нащадок Ісільдура встояв перед злою волею Саурона і дещо дізнався про плани Темного Лорда. Араґорн дізнався про загрозу, яка насувалась на Ґондор з Півдня. Після того як Ґандальф і Піпін поїхали у Мінас-Тірі, Араґорн зустрівся з Сірим загоном, в якому були тридцять дунедайнів Півночі під проводом Галбарада. Крім того там були і Елладан та Елрогір. Сини Ельронда передали слідопитові послання від Владики Ельфів: "Часу обмаль. Якщо поспішаєш, згадай про Стежину Мертвих".[5] Галбарад передав йому подарунок від Леді Арвен — Стяг Еленділа.
Повернення короля[]
Араґорн і його загін відокремилися від рогіримів і обрали шлях Стежиною Мертвих. По дорозі вони завернули в Гірський Скит, де їх прийняла леді Еовін. Коли вона дізналася, куди вирушає Араґорн, то спершу почала вмовляти його не йти цією дорогою, а потім просила дозволити супроводжувати його, але вождь дунедайнів не міг їй цього дозволити. Еовін була закохана в Араґорна, і він, даючи зрозуміти, що не може прийняти її любов, відправився на світанку.
Пройшовши через Дімхольт, Сірий загін увійшов в Темні Двері (гора Двіморберґ). Мертві слідували за ними на цьому шляху. Опівночі 8 березня, біля каменя Ерех, Араґорн закликав Мертвих йти за ним. Сірий Загін мчав до тієї гавані на Андуіна так швидко, як тільки могли їх коні, і Мертві ні на крок не відставали від них. Через п'ять днів і чотири ночі (13 березня) вони були в Пеларгіре. Прибувши в місто, Сірий Загін за допомогою Мертвих заволодів кораблями, Араґорн визнав клятву виконаної і відпустив привидів. 15 березня 3019 Т. Е. Араґорн привів флот до Мінас-Тіріт, де вже вирувала Пеленнорская битва. Сірий загін завдав остаточний удар по силам моргульского воєначальника Готмога. Араґорн вийшов з битви живим і неушкодженим. Після битви, проте, він не захотів входити в Мінас-Тіріт, вважаючи свій борг перед Ґондора не виконаними до кінця. Але все ж Араґорн увійшов в Мінас-Тіріт на прохання Гендальфа, щоб зцілити Фараміра, Еовін і Меррі. Тоді підтвердилися слова Іорет про те, що "руки Короля - руки цілителя, ось так і дізнаються справжнього Короля". 16 березня Араґорн тримав раду зі своїми найближчими товаришами: Гендальфом, Еомер, Імрахілем, і синами Ельронда (Хальбарад і Теоден полягли в битві). На ньому було вирішено йти до Чорних Воріт щоб відвернути увагу Саурона від своїх володінь і дати можливість Фродо залишитися непоміченим і виконати свою місію. Після знищення Кільця і перемоги в битві при Моранноне, Араґорн повернувся в Ґондор з тріумфом. 1 травня він був коронований в Мінас-Тіріті, відразу ж завоював серця жителів Ґондора.
Король Елессар[]
Араґорн правив возз'єднаним королівством до 120 р Ч. Е. Через кілька днів після коронації Гендальф і Араґорн піднялися на священну гору Міндоллуін, де король знайшов паросток Білого Древа. 1 липня 3019 Т. Е. в Мінас Тіріт прибула Арвен, і Ельронд передав Араґорну скіпетр Аннумінаса. Весілля Араґорна і Арвен відбулася в День Середини Літа. Після він на деякий час покинув країну, щоб справити похорн Короля Теодена і проводити інших членів Братства до Ізенгард. Першим з його справ було відновлення Ортанка і передача в вежу Ізенгард палантир, яким колись користувався Саруман. Тоді були розкриті багато таємниць цієї вежі. Знайдені були багато скарбів Рохана, а також Елендільмір, який дунедайн вважали безповоротно втраченим. Елессар взяв Елендільмір з благоговінням, і коли він повернувся на Північ і сів на престол Арнора, Арвен увінчала його цим каменем. Елессар дав Намісникові Фараміра титул Лорда Емін Арнена і звів його в Лорди ітілієн. Король віддав ліс Друедайн народу Ган-бури-гана і заборонив людям входити туди без дозволу Ган-бури-гана. Він також відновив Велику Раду Ґондора, в якому головним радником був Намісник. Еомер і Араґорн також підтвердили заповіт, даний колись Еорлом і Кіріон. Що стосується Шира, то Елессар оголосив його вільною землею під захистом Північного скіпетру і заборонив людям входити в Шир. Він також призначив Тана, Господаря Бакленд і Мера Мічел Делвінга Радниками Північного Королівства. У 14 Ч. Е. він передав до складу Шира землі до Емін Берайда. Араґорн очолював військові компанії Возз'єднання королівства проти сил Харадрім і Істерлінг, зміг повернути в цих битвах багато загублені Ґондора землі. У Араґорна і Арвен був син Ельдаріон і принаймні дві дочки. Король Елессар вмирає після 210 років життя і 122 років правління, йому успадковує його син. Його дружина, Арвен, яка обрала доля смертних, вмирає в 121 Ч. Е. у віці 2901 року.
Цікаві Факти[]
- У чернетках Араґорн був хоббітом Троттером.
- Гербом Араґорна був герб Еленділя: Біле Древо, оточене Сім'ю Зірками, і висока корона над ним
Імена та прізвиська[]
- Араґорн на Сіндарін означає «шанований король» (revered king); "королівська доблесть" ( "royal prowess")
- Мандрівник / Блукача / Скороход / Колоброд / Шатун (Strider) - прізвисько, дане Араґорну жителями Півночі Середзем'я (наприклад, в Пригір'я), коли він був вождем слідопитів Півночі;
- Дунадан (Dúnadan) - прізвисько Араґорна. Так його називали в Рівенділ. Дунедайн (Сінд. Dúnedain, в перекладі з ельфійського - «люди з заходу») - нащадки нуменорцев;
- Тельконтар (Telcontar) - ім'я, яке Араґорн (Елессар) дав своєму правлячому дому після возз'єднання королівств Арнора і Ґондора. Це ім'я - аналог прізвиська «Strider», на квенья означає «ходить пішки»;
- Торонгіль (Thorongil) - ім'я, що використовується Араґорном з 2957 по 2980 р.р. Т. Е., коли він інкогніто бився у військах Рохана і Ґондора. Ім'я означає Зоряний Орел. У Ґондорі був близьким другом намісника Ектеліона, під проводом Араґорна війська Ґондора зробили стрімкий похід на піратів Умбар. Однак після перемоги Араґорн не повернувся в Ґондор;
- Елессар - друге ім'я, з квенья перекладається як «Ельфійський камінь» (або «Ельфіна»). Це ім'я було дано йому в Лоріена володаркою Галадріель; вона ж подарувала йому магічний камінь з однойменною назвою. Пізніше Ґондорцев, які не знали імені Араґорна, прозвали його точно так же - Елессар або Едельхарн (Сінд.);
- Енвіньятар - прізвисько, прийняте Араґорном після коронації, в перекладі з квенья означає «обновителем»;
- Естель - ім'я, дане Ельрондом в дитинстві. Так Араґорна звали до двадцяти років, коли він дізнався своє справжнє ім'я. Перекладається з Сіндарін як «надія». Ім'я вказує на роль Араґорна в долі Середзем'я.
Зовнішність[]
Араґорн був темноволосим (з сивиною), сірооким, худорлявої статури. Його зріст становив 6 футів 6 дюймів (198 см).
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Уривок історії про Араґорна й Арвен
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Ґондор і Спадкоємці Анаріона, Намісники
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, IX. Під вивіскою «Брикливий поні»
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга друга, IV. Подорож у пітьмі
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Книга п’ята, II. Шлях сірого загону