Ісенґард

Ісенґард (англ. Isengard) також відомий як Анґреност — велике фортифікаційне укріплення, що розташоване в долині на південному кінці Імлистих гір поблизу Роганської Ущелини. У центрі Кільця Ізенґарда здіймалась кам'яна вежа Ортанк.

Ісенґард
Ісенґард в роботі Sullivan
Основна інформація
Інші назви	Анґреност
Локація	Нан-Курунір, Південні відроги Імлистих гір
Тип	Фортеця
Столиця	Вежа Ортанк
Історичні дані
Дата заснування	Між ДЕ 3320 – 3430 рр.
Засновники	Дунедайни

Загальний опис

Ісенґард в картковій грі "Володар перснів"

Ісенґард був розташований в долині, поблизу південних відрогів Імлистих гір, недалеко від Роганської Ущелини. Частково за мури йому правили гори, та в давнину тут доклали своїх рук великі будівничі з Нуменору; та й Саруман мешкав у ньому вже довгенько і не сидів без діла.

Кільце великого кам'яного муру, відоме як Кільце Ісенґарда, наче височенна скеля, виступало з-під прихистку гори, від якої воно починалось і куди знову поверталося. Єдиний вхід — велика арка — був вирубаний у південному мурі. Довгий тунель у чорному камені з обох кінців замикали велетенські залізні ворота. Вони були так добре викувані й урівноважені на великих сталевих завісах, забитих просто у скелю, що відкривалися, якщо зняти засуви, легким поштовхом руки, безшумно. За лунким тунелем лежала велика кругла рівнина, дещо вигнута, мов широка плитка тарілка: миля між крисами в діаметрі. Колись тут було багато зелених алей і фруктових садів, орошуваних джерелами, що стікали з гір до озера. Та за Сарумана ніяка зелень уже не росла. Вулиці вимостили темними кам'яними плитами, а вздовж них замість дерев тепер тягнулися довгі лінії мармурових або чавунних стовпів, з'єднаних важкими ланцюгами.

Усі будинки, комори, коридори були видовбані у скелях, і численні вікна й темні двері визирали на круглий майдан. Там жили тисячі робітників, слуг, рабів і солдатів із великим запасом зброї; у глибоких норах під стінами утримували та годували вовків.

Більшу частину своєї історії землі Ісенґарда були зеленими і вкритими різною рослинністю, а річка, що текла з гір утворювала на цих землях красиве озеро. Однак, за часів Сарумана долина була знищена, порита і перекопана. Глибоко в землю спускалися шахти; зверху їх прикривали низькі горбики та кам'яні куполи, й уночі Кільце Ісенґарда було схоже на цвинтар із неспокійними мерцями. Земля здригалася. Шахти збігали скатами та крученими сходами до ще глибших підземель; там у Сарумана були скарбниці, склади, арсенали та великі кузні. Там безперестанку крутилися залізні колеса і гупали молоти. Уночі з душників тяглися султани випарів, підсвічені знизу червоними, синіми чи отруйно-зеленими вогнями.

"Усі обгороджені ланцюгами дороги сходилися до центру. Там стояла дивовижна вежа. Збудували її ті самі будівничі давнини, котрі колись вирівняли Кільце Ісенґарда, та все ж вона здавалася не рукотворною, а наче виламаною з кісток землі у прадавніх муках гір. Шпилем і островом із каменю була вона, чорним і блискучим: чотири стовпи з багатогранних каменів піднімалися єдиним могутнім блоком, а біля вершини розходились і стирчали, наче роги, гострі, мов наконечники списів, шпилі зі заточеними краями. Між ними був невеликий майданчик, і там, на карбованій таємничими знаками підлозі з полірованого каменю, на висоті п'яти сотень футів над рівниною могла стояти людина. Такою була цитадель Сарумана, Ортанк."

–Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Дві вежі", Книга третя, VIII. Дорога на Ізенґард

Історичні факти

Друга епоха

Достеменно невідомо, коли саме було засновано Ісенґард. Однак ймовірно, фортеця була побудована між 3320 роком Другої епохи, роком заснування королівств Ґондор і Арнор, і 3430 роком – роком створення Останнього союзу ельфів і людей. Кільце Ісенґарда та вежа Ортанк були побудовані дунедайнами і слугували фортецею північно-західному краю Ґондору. В Ортанку був розміщений один із семи видячих каменів — палантирів. Пізніше цей камінь буде названо Камінь Ортанка.

Третя епоха

Каленардон, регіон, який ніколи й не був густонаселеним, сильно постраждав від нашестя Великої Чуми у ТЕ 1636 р. Таким чином вежу Ортанк було зачинено і ключі від нього було відправлено до Мінас-Тіріту. Однак в самій фортеці залишався невеличкий гарнізон на чолі із спадковим ґондорським вождем. З плином часу люди ці все більше віддалялися від Південного Королівства, стали більш таємничими і змішалися із смурноземцями. Згодом вождь той став відомий як «Володар Ісенґарда» і більшість ґондорців уникали фортеці, адже були певні, що населення Ісенґарду пов'язалося з темною магією.

В середині Третьої епохи увага Намісників Ґондору була, здебільшого, зосереджена на сході і про Ісенґард, в певному сенсі, забули, а будь-які дипломатичні стосунки було припинено. Така недбалість, врешті-решт, призвела до серйозних наслідків. Так, в Місті не знали, що лінія ґондорських вождів давно перервана, місцеві змішалися зі смурноземцями й іншими корінними народами та давно забули про будь-яку вірність Ґондору. Землі Ісенґарду остаточно заселили смурноземці і вбили всіх, хто ще зберігав бодай найменшу лояльність до ґондорців.

Після заснування Рогану, смурноземці стали однією із головних проблем рогіримів. В часи правління короля Деора, племена сірян почали чинити відкриті набіги з-за Ісену і у 2710 році Третьої епохи, вони зайняли пустельне кільце Ісенґарда, і витіснити їх звідти ніяк не вдавалося. Королю Деору не вдалося взяти в облогу Ісенґард, а намісник Еґальмот не зміг надіслати допомогу через чергову загрозу з півдня. Сіряни утримували Ісенґард і за часів короля Ґрама, продовжуючи здійснювати набіги на поселення рогіримів.

У ТЕ 2758 р. Вульф очолив велике вторгнення смурноземців на землі Рогану. На Роган було здійснено напад зі сходу, а також з боку Ісенґарду. Сили їхні були великі, бо до них приєдналися вороги Ґондору, котрі висадились у гирлах Лефную та Ісену. З Ґондору не змогли вислати допомоги, бо і на нього, в черговий раз, напали флотилії корсарів, і на всіх його узбережжях точилася війна. Рогірими були розбиті, земля їхня — спустошена; а ті, хто не загинув і не потрапив у полон, утекли в гірські долини. Залишки людей Рогану змогли пережити кризу завдяки Гельму Молоторукому і після Довгої Зими (від якої настраждалися і рогірими і смурноземці) Фреалаф вийшов із Смурного Капища і з невеликою групою відчайдухів напав на Вульфа в Медусельді, вбив його й відвоював Едорас. Після сніжної зими настала велика повінь, долина Енти перетворилася на велику драговину. Східні загарбники загинули або повтікали; і нарешті дорогами зі сходу та заходу вздовж гір прийшла допомога з Ґондору. Ще до кінця 2795 р. Третьої епохи смурноземців відтіснили навіть із Ісенґарда.

Панування Сарумана

Коли Саруман повернувся зі своїх подорожей на схід Середзем'я, він запропонував зробити Ісенґард своїм домом і взяв насебе відповідальність за оборону західних кордонів. Оскільки і Ґондор, і Роган дуже постраждали від Довгої Зими та воєн, на пропозицію Білого Чарівника радо пристали і Король Марки Фреалаф і Намісник Ґондору Берен. У ТЕ 2759 р. долина на якій розташовувався Ісенґард стала відомою як Нан-Курунір або Долина Сарумана.

Битва за Ісенґард в трилогії П. Джексона "Володар перснів"

У ТЕ 2953 р. після останнього засідання Білої Ради, задуми Сарумана щодо Рогану стали вельми лихими, хоча він і приховував їх. Чарівник заволодів Ісенґардом і взявся перетворювати його на місце прихованої сили і страху – на таке місце, яке могло би зрівнятися з Барад-дуром. Друзів і слуг він вибирав із-поміж усіх тих, хто ненавидів Ґондор та Роган, не гребуючи ні людьми, ні істотами значно гіршими за них. Близько ТЕ 2990 р. у фортеці почали збиратися орки. Саруман розмножував їх у багнистих ямах, споруджених в стінах Кільця Ісенґарду. На чолі з розбещеним Чарівником, що підпорядковувався Темному Лорду під впливом палантиру, Ісенґард перетворився на феод Мордору. Саруман хотів розділити владу Саурона, або посприявши його перемозі, або заволодівши Єдиним перстенем.

10 липня 3018 р. Третьої епохи, Ґандальф прибув до Ісенґарда, прикликаний туди Саруманом. Білий Чарівник розкрив своє справжнє обличчя і зажадав, щоб Сірий Пілігрим підкорився йому або Темному Лорду. Ґандальф відмовився від обох варіантів і був ув'язнений на вершині Ортанка. З вершечку вежі Ґандальф побачив на що перетворилася колись зелена долина Нан-Курунір: на місці дерев і трав'янистих лук були глибокі ями та кузні, а Саруман збирав орків і вовків у величезне військо. 18 вересня 3018 р. Ґандальфа врятував орел Ґвайгір.

Внаслідок певного збігу обставин, вважаючи, що Саруман знає про місцезнаходження Єдиного Персня, Саурон послав до Ісенґарду назгулів. Король-Відьмак прибув до воріт Ісенґарду через два дні після втечі Ґандальфа та пішов ні з чим. Саруман сказав їм, що на його думку саме Ґандальф знає де знаходиться Перстень і нацькував Чорних Вершників шукати Сірого Чарівника.

Під час Війни Персня Ісенґард став військовою базою Сарумана. Його війна з Роганом почалася 25-го лютого 3019 р. з Першої битви на Ісенських Бродах. Військо Саурона перемогло і головна мета Чарівника – вбивство Теодреда – була досягнута. В іншій перемозі, у Другій битві на Ісенських Бродах, що сталася другого березня, військо Ісенґарду взяло під контроль Роганську Ущелину та прохід на рівнини Рогану. Однак в третій битві, Битві біля Горнбурґа легіони Сарумана зазнали нищівної поразки і були остаточно добиті гуорнами.

Другого березня, напередодні Битви біля Горнбурґа розпочалася Битва при Ісенґарді. Неочікувано для Сарумана у війну втрутилися енти лісу Фанґорн на чолі з Деревобородим, а разом з ними Мері та Піпін, рушили на Ісенґард. Енти здолали орків і мерзенних людей, затопили кузні і шахти долини Нан-Курунір, однак не змогли нічого вдіяти з вежею Ортанк.

5 березня Мері та Піпін радо вітали короля Теодена, Еомера, Ґандальфа, Араґорна, Леґоласа та Ґімлі. Загін на чолі з Теоденом провів перемовини з Саруманом, однак колишній Білий Чарівник відмовився співпрацювати і залишився замкненим в вежі Ортанк аж до поразки свого господаря, Саурона.

22 серпня ТЕ 3019 Деревобород, який тепер наглядав за Ісенґардом, дозволив Саруману та Ґрімі покинути залишки фортеці. Перш ніж піти, вони передали ключі від Ортанка ентові.

Четверта епоха

Після Битви при Ісенґарді, Кільце Ісенґарду було ледь не вщент зруйноване. Після того як Ісенґард став частиною Воз'єднаного Королівства, король Елессар віддав долину ентам і вони повернули на ці землі життя. На зелених луках виросли пишні фруктові сади та інші дерева. Струмок і надалі впадав у маленьке прозоре озерце, посеред якого височіла чорнокам’яна вежа Ортан, за якою певно слідкував Деревобород.

Етимологія

Ісенґард в перекладі із староанглійської означає "залізна огорожа". Фортеця була названа так через надзвичайно високу твердість природного каменю з якого була побудована.

Анґреност в перекладі з синдарину означає "залізна фортеця" і походить від слова angren ("із заліза") + ost ("форт, твердиня, огорожа").