Імін (кв. Imin) – перший з праотців ельфів, що прокинувся біля Куівієнену в Роки Дерев. Прабатько ельфів з клану Міньяри.
Історія[]
Імін прокинувся першим серед трьох ельфів-праотців біля озера Куівієнен у РД 1050 році. Другим прокинувся Тата, третім – Енель. Дружиною Іміна стала Іміньє, що на момент пробудження лежала поруч з ним на зеленій траві, адже за задумом Еру, ельфи від самого початку лежали парами і та, що була поруч після пробудження і була судженою то чи іншого Первородного.
Імін та Іміньє мандрували навколо озера з двома іншими праотцями та їхніми дружинами, Татою та Татіє, а також Енелем та Енельєю, доки не знайшли групу з дванадцяти ельфів, що спали у видолинку. На момент прибуття праотців із своїми дружинами, чоловіки квенди як раз прокинулися від сну і милувалися зорями. Так як Імін прокинувся Першим серед праотців, він назвав себе старшим, а тому зазначив, що має право першим обрати собі супутників.
Я обираю цих дванадцятьох своїми супутниками.
Так він запросив чоловіків-квендів з другого видолинку до свого зрушення і вони, пробудивши своїх дружин, приєдналися до ельфів-праотців і пішли за Іміном та його дружиною і стали племенем Міньярів.
В легенді "Пробудження квендів" Іміна зображено дещо зарозумілим та зверхнім, очевидно через те, що він пробудився першим. В процесі видно, що він продовжує шукати собі послідовників, однак, врешті-решт, залишається з найменшою кількістю супутників. Коли Тата і Енель знаходили у видолинках інші групи квендів, яких запрошували до себе, Імін вважав їх недостойними і продовжував шукати групу Первородних, що була б найбільшою, однак, незважаючи на пошуки так і не знайшов, тож кількість його супутників залишилася незмінною – чотирнадцять.[1]
Пізніше, вже в Амані, послідовників Іміна та його нащадків почали звати Ваньярами, Ясними ельфами. Вони стали улюбленцями Манве та Варди і мало хто з людей розмовляв із ними.[2]
Нащадками Іміна й Іміньє був, зокрема й Іліон, батько Інґве.
Етимологія[]
Ім'я Імін з праквенійської перекладається як Перший.
Див. також[]
Джерела[]
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Війна самоцвітів, Квенди та Ельдари
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про прихід ельфів і поневолення Мелькора